Розділ 29.

– Це справді один з брамарів Забутого світу? – вражено запитав Сато, притримавши мене за талію.

Некромаг вирішив не лізти під чотири руки велетня, тож спокійно залишив тому наших супротивників. Ті, в свою чергу, намагалися стримати примару, здатну випити не лише магічні чи життєві сили, але й зжерти сам дух. Тур же стримуватися не збирався, задоволено порикуючи в процесі побиття молодих магів. Звісно, брамар був могутнім, хоча й не міг в повній мірі показати власні здібності – це б відняло в мене не один рік життя, – адже був з числа тих, хто протистояв десяткам шаманів та некромагів на межі світів.

– Справді, – стомлено видихнула. Неабияка втрата крові від отриманих пошкоджень вплинула на моє самопочуття, і я не була впевнена, що зможу вийти переможцем тепер, без допомоги брамарів. Все ж, сили були не рівними.

– Знаєш, зараз я безмежно радий, що опинився на твоєму боці, – раптом весело зізнався Берсерк, підкидуючи в руках сталеву сокиру. – Фенікс та інші, звичайно, ще та проблема, але я не певен, що проти твоїх примар мав би хоча б якісь шанси.

– Тут я з тобою згодна, – я гмикнула, поволі розслабляючись. З Сато завжди було так – я легко переймала його настрій, та й ображатися на напарника довго не могла. Не те щоб я забула всі його витівки – знала, що свідомо шкодити він не збирався, просто не надто замислювався про наслідки. Що ж, безрозсудним Берсерк був і у звичайному житті, не лише на полі бою.

– Тобі не здається це дивним? – задумливо простягнув некромаг. – Северин наказав еліті вбити нас, а сам просто спостерігав увесь час, навіть зараз не втручається.

– Хочеш сказати, це позапланове тренування? – з недовірою уточнила. – Хотів оцінити нас в умовах реального бою перед наступом?

– Не хочу виправдовувати його, але Буйтур справді міг таке вчинити, – невдоволено буркнув Сато. – Він якось закинув мене в Безкінечні печери з отруйними василісками, щоб перевірити, чи достатні мої здібності для елітного воїна. Я ледь вибрався звідти через три дні, але тепер хоча б маю імунітет до цих гадів.

– Твоя правда, – раптом промовив сам Северин, почувши нашу розмову. Він досі спостерігав за Туром та власною елітою. – Я б не вчинив так зі Скарлет, але мав перевірити її навички та вашу спрацьованість в команді – все ж, на війні не розважаються, а мортівські офіцери не надто дбають про чесний бій.

– Ти міг хоча б попередити, – похмуро промовила, поглянувши на нього.

– Не міг, – відгукнувся чоловік. – Інакше ви б не поставилися до цього бою настільки серйозно. Скарлет, війна – це не рингові бої, обмежені звуком гонгу та безкінечними правилами. Проте, ви добре показали себе зараз. Можеш відкликати свою примару? Думаю, їм вже вистачить.

Роздратовано відвернувшись, я не могла не визнати його правоту. Все ж, не дарма він генерал Іннез – серйозно ставився до власних воїнів, хоча й досить жорстоко.

– Тур, достатньо, повертайся, – голосно наказала брамарю.

Той пручатися не став, одразу завмерши посеред зруйнованої зали. Ще мить і висока, чорна фігура розтанула під світлом магічних кристалів, відкриваючи нам з Сато чудовий вид. Скуйовджені, виснажені та пошарпані – саме так можна було описати четвірку магів зараз. Так, вони добре стримували примару, враховуючи різницю в силі, але усім магам добряче перепало.

Берсерк вражено присвиснув, з неприхованим задоволенням оглядаючи кожного – наші супротивники тепер виглядали гірше за нас двох. Навіть з урахуванням моїх поранень та закривавленого одягу – на їхньому фоні я трималася ще бадьоро.

– Що ж, вважаю, перемога за нашим Шаманом, – усміхнувся генерал. – Штурман, я розумію, що закрите приміщення для тебе програшний варіант без стихії вітру, але це було жахливо. Ти єдина з чотирьох, хто вже мав тренувальний поєдинок зі Скарлет, і так просто дозволила себе роззброїти. Залишишся сьогодні разом з Менестрелем для відпрацювання помилок.

– Що? – обурився маг струн, почувши останнє речення. Софі ж пригнічено мовчала – сказати їй було нічого. – Мене за що?

– За те саме, – відгукнувся Северин. – Забагато банальних помилок, про одну з яких тобі прямо сказала сама Скарлет ще на початку вашого поєдинку. Використовуєш занадто незграбні прийоми та витрачаєш забагато енергії, а міг би підійти до поєдинку більш творчо. Струнна магія взагалі не мала б стримувати твою уяву, а ти ще й втратив стільки часу, щоб позбутися простого прокляття, від якого міг захиститися заздалегідь. У мене враження, що ви з Софі взагалі забули, з ким б’єтесь. Наказ зрозумілий?

– Зрозумілий, – похмуро промовив маг.

– Сподіваюсь, – кивнув Буйтур, – а тепер перейдемо до більш важливих справ. Підійдіть-но, це стосується безпосередньо наступу.

Чоловік зупинився біля столу, що дивом уцілів під час бою, хоча й втратив декілька стільців. Коли ми наблизились, генерал вже встиг розгорнути чималу карту, що зображувала прикордонні землі Іннез та Морту – більше половини займав гірський хребет, а далі починалася степова зона, що перемежовувалась рідкими лісами.

– Наш загін займатиме цю територію, – Северин вказав на маленьку гірську частину, що потрохи переходила в степ. – Працюватимите в парі по двоє: Скарлет з Сато, Менестрель з Софі та Фенікс з Сиреною. Сато, у вас рівнина – Скарлет не знайома з нашими горами, тож не доведеться витрачати час на вивчення території. Резервні війська та цілителі залишаться по наш бік хребта, а перші зіткнення почнуться ще на підступах до Змориша. Це зрозуміло?

У відповідь почулися голоси еліти – зрозуміло. Я збиралася вже кивнути, погоджуючись з іншими, коли різкий біль від правого плеча до грудей та горла змусив трохи зігнутися, притиснувши ліву долоню до грудної клітини. Ще мить і я вже не змогла вільно вдихнути повітря – здавалося, ніби дихальні шляхи разом з легенями паралізувало, а в роті з’явився огидний присмак крові.

– Скарлет? – як не дивно, першим мій стан помітив Буйтур. Чоловік саме оглядав усіх, чи справді ми зрозуміли план, коли все сталося. Вилаявшись, чоловік зло вигукнув: – Штурман, якого біса?! Ти використала отруту василіска?! Я ж попереджав, що це тренувальний бій в реальних умовах!