Розділ 27.

До дому ми поверталися вже під вечір, але через Ноеля я встигла лише трохи прогулятись разом з Томою та Ладом королівською галереєю, яка чудово передавала історію роду Радославів. Колишній король, Дарен Торано Радослав, до прикладу, мало чим відрізнявся від того себе, яким я бачила його в одному з видінь, під час розмови з шаманом, а от королева Рогнеда Стана Радослава, матір Томи, неабияк зацікавила.

Художник сповна передав її витончену та горделиву стать, прямий, впевнений погляд цупких сірих очей та доволі різкі риси обличчя. Вона була гарною, але не тендітною аристократкою – один лиш портрет яскраво передавав лідерський характер цієї жінки, зображуючи її аристократкою приблизно мого віку. Темне волосся, зібране в високу зачіску, відкривало тонку шию, акцентуючи увагу глядача на кришталевій короні – в день свого повноліття Тома одягне схожу. Кришталь був одним з символів Іннез, як гірської країни, тож тут правляча родина спиралася на власні традиції, а не коштовність та дорогоцінність прикрас.

Що ж, королева справді була особою з сильним характером. Не просто ж так від неї позбулися генерали, бажаючи повноцінної влади, якої їм би не дала ця жінка. Дарма тільки король Дарен не наполіг на її поверненні з храму Собон, після народження Севастіяна. Не думаю, що він був настільки нерозумним чоловіком, щоб просто повірити на слово генералам, охочим до влади. Хоча, хтозна, що між ними сталося насправді. Все ж, мені відома лише та версія, яку розповів Сато.

Тома ж, в свою чергу, розглядав портрет матері так, ніби бачив вперше – з жадібною цікавістю та ледь помітним сумом в світлих очах. На моє запитання хлопчик лише з легкістю в голосі відповів, що хотів би з нею познайомитися. Все ж, їх розлучили одразу після народження Севастіяна. Сподіваюся, королева має до нього схожі почуття, тому що я дійсно не уявляю, наскільки важко вижити десятирічному королю без опори в близьких та з купою могутніх ворогів навколо.

Попрощались ми, коли завітав генерал Межибор. Світловолосий некромант повідомив Томі, що підібрав для того нових вчителів з соціології, політології, дипломатії та політичного етикету – це були саме ті знання, що в майбутньому знадобляться королю, тож дитячі очі, всупереч очікуванням, засяяли ще дужче. Хлопчик обожнював вчитися, а особливо тоді, коли йому дозволяли вивчати бажане – для нього це слугувало підтвердженням того, що в нього вірять, як в правителя.

Побажавши наснаги дитині, ми розійшлися. Я не могла не відмітити, наскільки змінилося ставлення Леля Межибора до моєї особи: починаючи з погроз відтяти мені кінцівки при першій зустрічі в Хорті, цей чоловік перейшов до того рівня довіри, коли спокійно може залишити власного короля разом зі мною. Хтозна, чому раптом перший кат Іннез настільки змінив свою думку, але я рада, що зараз він не був мені ворогом.

– Ладе, ти з самого початку знав, ким насправді є перший генерал Іннез? – запитала, коли ми поверталися до мого дому.

– Так, але я не міг сказати, – кивнув демон, виринаючи з власних думок. – Все, що мені залишалося – лише натякнути, що той тобі не ворог.

– А ті найманці, яких ти помітив перед званим вечором в маєтку генерала Хорой?

– Він відправив їх тільки щоб привернути до себе твою увагу, – Лад знизав плечима. – Це був один з небагатьох варіантів, за якого б цей чоловік не викликав підозр у інших генералів, які могли б стежити за його діями.

– Він тобі не подобається? – запитала, прямо поглянувши в сірі очі. Чесно кажучи, після появи Ноеля демон не був таким говірким, як до нього. Він все частіше поринав у власні роздуми, навіть не завжди прислухаючись до наших, з Томою, розмов.

– Що? – чоловік відповів мені трохи розсіяним поглядом, після чого негативно махнув головою: – не в тому річ, Скарлет. Цей генерал взагалі байдужий мені. Просто… останні декілька годин в повітрі забагато схвильованих голосів, тож я намагаюся зрозуміти, звідки вони лунають. Чи це мирні, прикордонні села Морту, чи підпілля. Поки що складно розібрати, тож, гадаю, мені варто відлучитися на деякий час. Ти не проти?

– Звісно, якщо щось сталося я не затримуватиму тебе, – відгукнулася, почувши ледь помітне хвилювання в його голосі. – Тільки повідом мені, в разі чого. Можливо, я зможу допомогти.

– Дякую, теє, – Лад тепло усміхнувся у відповідь на мої слова і за мить розсіявся вітром, зникаючи з очей. Не знаю, як він це робив, але ні на його появу, ні на зникнення, містяни взагалі не реагували, ніби не помічали чоловіка виключно в ці моменти.

Провівши Лада задумливим поглядом, я повернула на свою вулицю, звідки вже виднівся мій будинок з витонченим рунним розписом на стінах. І, якщо сусідні будинки виділялися яскравим розписом, то мої руни гарно переливалися ненав’язливим, срібним сяйвом, під колір повного місяця та лапатого снігу, що ще зрідка вкривав столицю.

Але цього разу щось було не так. Символи з лівого боку помітно потьмяніли, попереджаючи про чужу присутність, яка не мала ворожості до мене чи самого дому.

Спохмурнівши, я уважніше придивилась до прилеглої території, намагаючись розгледіти неочікуваного гостя, але того поки що приховувала тінь чималої сосни неподалік від дому. Втомлено зітхнувши, я прислухалась до вітру, який з радістю описав людину, що чекала на мене. Склавши опис від стихії, що звучав наступним чином: «маг, цвинтар, сніг на голові» в повноцінну картинку, я впізнала в особі візитера Сато. Некромаг з білосніжним волоссям був, звичайно, не єдиним в Омор, але навряд чи Лель Межибор настільки симпатизує моїй особі, щоб знову прагнути зустрічі. Тож, крім Сато тут більше нікому бути.

Зійшовши з вулиці в бік дому, я одразу помітила й самого чоловіка, що підпирав спиною розписану стіну з тьмяними символами. Потьмяніли вони саме через близькість мертвої магії до рунічної, але це зовсім не зашкодило моїм арканам.

– Що ти тут робиш? – поцікавилася, щойно погляд карих очей некромага зупинився на мені.

– І тобі добрий вечір, – гмикнув Берсерк. – Северин скликає воїнів своєї еліти на термінову нараду. Гадаю, це стосуватиметься наступу на Морт.