Розділ 24.

Разом з віконтом ми спокійно дісталися будинку – на щастя, місто ще спало і ревенанта ніхто не помітив. Чесно кажучи, мене справді дивувало те, як спокійно лорд Альризький пересувався столицею Іннез та досі не був помічений численними некромагами. Та на моє запитання чоловік лише розреготався:

– Скрізь можна знайти шпарину, якщо є таке бажання. Свого часу я був капітаном розвідки у прикордонних містах, таких як Змориш, і, хоч минуло вже більше п’ятдесяти років – мої навички досі допомагають мені вільно існувати. Навіть найсильніші бар’єри можна обійти, якщо ти при своєму розумі та з потрібними артефактами в кишені.

– І за увесь час ви не натрапили на жодного некромага? – в це справді було складно повірити. В Морті ледь не половина офіцерів є некромагами.

– Вірніше сказати – не був виявленим жодним з них, – кивнув чоловік, самостійно наливаючи собі вина в склянку на моїй кухні. – Їх же як вчать: «ревенанти являють собою повсталу нежить, прагнуть помсти та мають високий імунітет до бойової магії» і за десятки років це правило не змінилось. А я помсти не прагну, спокійно прогулююся містами з кобзою та культурно випиваю. Вони не допускають жодних виключень з устарілих законів, а мені й добре. Тобі налити?

– Хіба що трохи, сьогодні треба мати тверезу голову.

– Думаю, саме тверезою головою цей світ важко зрозуміти, – гмикнув віконт, підхопивши другу склянку, яку одразу ж наповнив.

– Хтозна, – я усміхнулася та раптом згадала його слова: – ви сказали, що шукали мене. Щось сталося?

Почувши мої слова, Семен задумливо відкинувся на спинку стільця, уважно розглядаючи моє обличчя. Я не могла сказати наперед, про що саме думав чоловік. Хіба могла бути якась серйозна причина для того, аби ревенант почав мої пошуки за межами одного міста?

– Насправді, мені потрібна твоя допомога в дечому, – зрештою зітхнув чоловік. – Але перед тим, як я все поясню, скажи, що ти плануєш робити? Я про війну між Мортом та Іннез.

Втомлено потерши обличчя, я зробила ковток напівсолодкого вина, розуміючи, наскільки складним є це питання в нинішніх умовах. Що я можу зробити? Йти самотужки проти генералів та мортівських офіцерів? Ха, дуже смішно – мене знищать навіть не помітивши, як і купу інших солдат.

– Знаю, що зупинити її неможливо, але я хочу хоча б відгородити мирних жителів від бойових дій, – промовила, очікуючи вже звичної реакції. Хіба моя сила може мати такий масштаб? – Не тільки фізично – я не хочу, аби їхню життєву енергію використовували як зброю в цій війні.

Всупереч мої очікуванням, ревенант дивився уважно, а в тьмяних очах сіро-синього кольору не було й краплі недовіри чи насмішки.

– Це саме те, що я хотів почути, – неочікувано усміхнувся Семен Тарій Альризький, допивши вино. Він знову потягнувся за пляшкою і заговорив тільки після того, як знову наповнив свою склянку. – Зважаючи на твої слова – можу сказати, що про іннезькі ритуали та жертвоприношення тобі відомо, тож затягувати свою розповідь я не буду. Знаєш, що саме відбувається з зібраною енергією жертв?

– Можу тільки припустити, що її збираються обернути в зброю, для винищення не тільки солдат на полі бою, але й чималої частини Морту. Нещодавно я змогла розібрати символи, задіяні в цих ритуалах, але багато ясності це не принесло. Якщо серед причетних іннезців є ллатієць – тоді я можу пояснити й те, як їм вдалося співпрацювати зі справжніми прихильниками кривавої богині. Гадаю, далеко не всі знали, на що саме спрямована зібрана сила.

– Отже, я не помилився з вибором союзника, – усмішка віконта стала ще ширшою. – Насправді, твоє прагнення захистити простих жителів доволі благородне, хоча без допомоги його буде складно втілити в життя.

– Союзника? – розгублено перепитала. – Невже у вас є план?

– Не лише в мене, – кивнув ревенант. – Як нежить я досить чутливий до усіх цих перепадів у магічному просторі і, чесно кажучи, такої безчесної битви з обох сторін ще не бачив. Але, якщо шпигунську тактику Морту ще можна зрозуміти, то жертвоприношення з боку генералів просто ниці. Скарлет, що ти чула про відступників?

– Ну, я знаю про них лише з університетських лекцій – це маги, відкинуті суспільством та переслідувані законом. Чому ви питаєте про них?

– Небагато, – цокнув язиком Семен. – Тоді я трохи доповню твої знання. В нашому світі існує підпільне угрупування, яке допомагає жити і відступникам, і таким як я – свідомим ревенантам, привидам та іншій нечисті. Зараз нікому не подобається сморід майбутнього бою, що так і витає в повітрі. Спочатку ми не планували втручатись, але стихійні демони почали розносити поголос про те, що є й третя сторона в цій війні, яка так само незадоволена.

– Стихійні демони? – вражено перепитала. – Невже ви про демонів Селени та вітру?

– Саме так. Вони вірять в древню кров, що ладна життя покласти заради миру. В тебе справді гарні союзники, дівчинко. Та тепер їх буде значно більше. Поки що не так багато відступників зголосилися показати себе, тож мене відправили гінцем вперед.

– Повірити не можу… вони навіть нічого не сказали мені…

– Вони й не могли, – знизав плечима ревенант. – Все залежало від нашої зустрічі, тож тепер ти знаєш, що в цій війні будеш не сама. До речі, хіба ти не повинна повністю підкоритися генералам?

– Я робитиму все, що в моїх силах, – серйозно відповіла. – Краще потім розбиратися з наслідками, ніж шкодувати про власну бездіяльність.

– Оце я розумію, – гмикнув Семен. – Ти справді налаштована серйозно. Отже, давай-но тепер обговоримо наш план та вип’ємо за розмовою.

– Гарна ідея. До речі, в мене є ще один козир, який допоможе нам закінчити цю війну більш-менш мирно.

– Ти все більше дивуєш мене, маленька леді, – здивовано усміхнувся віконт. – Що ж, уважно тебе слухаю.

Загалом, з ревенантом ми просиділи майже до самого обіду. Семен обіцяв переконати підпілля відкрито виступити проти обох армій, аби придушити бойові дії, наскільки це можливо. Що змусило відступників діяти? Етер нашого світу через протиправні, магічні дії ставав надто нестабільним, а це, в свою чергу, неабияк впливало на розумну нежить та нечисть, ускладнюючим тим життя в нашому вимірі.