Розділ 23.

Хортівський лазарет був затишним місцем, хоча й не улюбленим для своїх пацієнтів. Тиша, темрява та запах настоянок – цієї ночі чергування проходило добре. Заповнюючи журнали зі звітністю про стан кожного з тих, хто перебував в палатах, я вирішила трохи пройтися.

Все одно потрібно зробити обхід та перевірити, чи все добре. Година щура виявилася безхмарною, тож місячне світло добре освітлювало коридори і я не стала запалювати світлячки.

Останніми днями відвідувачів в головному лазареті неабияк поменшало. Припинилися експерименти з вибухівкою в Асте, та й мазь проти опіків встигла двічі закінчитись, перш ніж з бісовими алхіміками розібрались законники.

Незмінною залишалася лише молода аристократка з Тихого району – вона не приходила до тями от вже другий рік. Цілитель, що намагався вивести її з цього стану, декілька разів пропонував припинити марні спроби. Це ледь не коштувало йому голови, через запальний характер Томаса Хагайда – практично кримінальний монополіст Хорту, він підняв на вуха не одне місто. Дивно тільки, що цього чоловіка настільки хвилює доля аристократки-цілительки. Хіба їх могло щось пов'язувати?

Задумливо похитавши головою, я відволіклася від непотрібних думок. Пліток навколо цих двох ходило чимало, починаючи з того, що Скарлет його позашлюбна донька і закінчуючи роллю молодої коханки. На подив хортівців, сам Томас припинив ці роздуми та перешіптування, розкривши особистість Саманти Лін. Що ж, принаймні, репутацію своїх бійців він цінував.

Опинившись біля кімнати, в якій вже довгий час перебувала дівчина, так і не прийшовши до тями жодного разу, я збиралася відчинити двері, коли раптом почула дивне. З-за прочинених дверей до слуху ледь донісся голос офіцера нашого міста, розлючений та різкий. Звідки він тут? Не пам'ятаю, щоб сьогодні взагалі приходили відвідувачі.

Підняла було руку, щоб відчинити двері та попросити офіцера на вихід – все ж, нічний час не для посиденьок, нічого молодим аристократкам репутацію паплюжити. Проте, наступні його слова змусили завмерти.

– Будуть прокляті боги, що відвернулись від тебе, – різко та люто видихнув чоловік. Крізь щілину в дверях помітила, як злісно сяяли його очі потойбічною силою – майже так само яскраво, як блакитне полум'я на руках мага. – Собон, я прикликаю тебе! Поверни дух живої в живу плоть, забери мертву до привидів минулого!

Сплеск темної магії був настільки сильним, що я похитнулася. Все сталося саме тієї миті, коли мертве полум'я охопило непритомну аристократку. Бліда шкіра дівчини лише додавала тій схожості з мерцями, від чого ставало моторошно.

Та заклякла від страху я лише почувши голос. Жіночий, потойбічний та насмішкуватий. Він шелестів змією на незрозумілій мові, але згодом слова почали набувати сенсу.

– ... звернувся до мене? Відмовишся від власних богів, задля темної? – вона насміхалася і її голос звучав ніби з усіх сторін, але навіть постаті невідомої не було. Лише офіцер та його дивний вогонь.

– Її тіло намагались відібрати несправедливо, – похмуро відповів чоловік. – Хіба боги підтримують подібне?

– Ми не можемо втручатися в справи смертних просто так, – промовила жінка, від чого шкірою побігли мурахи. Що це за сила така? – Я поверну все на свої місця та взамін... я заберу її.

– Ні! Не чіпай її! Візьми плату з мене! – ніколи раніше мені не доводилося бачити такого жаху на чужому обличчі. Чому він настільки наляканий?

– Ти мені не цікавий, – відмовилась невідома, але вже без насмішки. – Доля хортівського офіцеру вже прийнята тобою і такою залишиться. А дівчинка зможе привнести трохи світла в мою темряву.

З останніми словами її ставало чутно все гірше, допоки голос остаточно не згас. Збожеволіти можна. Невже це дійсно була проклята богиня розрухи – Собон? Та що тут в біса відбувається?!

– ... іннезці! Це вторгнення!

Голоси з вулиць, що доносились до лазарету крізь прочинені вікна, вивели мене з трансу, змушуючи швидко відсахнутись від дверей. Крики привернули увагу офіцера Брауна, який миттю кинувся на вихід, навіть не помітивши мене.

Чекайте, що?! Яке вторгнення? Іннезці нападають?

Роззирнувшись, я припала до вікна, за яким вже майоріли бойові закляття, що здіймалися до неба вогняними іскрами. Лише на підступах до Хорту, але вони вже зайшли настільки  далеко! Як це взагалі могло статись?!

Паніка почала підступати гидким комом до горла, коли до свідомості дісталися болісні крики хортівців, отримавших поранення. Так, потрібно зібратись. Іннезці вже тут і страх не змінить ситуацію, а лікарі мають зберігати тверезий розум.

– Готуйте відвари для швидкого відновлення та суміш від кровтрати! – холодно наказала, знайшовши двох дівчаток, що тільки-но закінчили навчання в школі травниць. – Чисті тканини та всі необхідні настоянки першої допомоги мають бути у кожної з вас! Швидко за роботу!

Немає часу для страху чи паніки. Поки наші люди обороняють місто, ми маємо забезпечити їх необхідною підтримкою.

Видіння обірвалося різко, щойно змогла вирватися зі сну. Вперше мені було складно це зробити. Здавалося, моє минуле досі бажає донести всю правду тодішніх подій. Та що це взагалі було? Артур врятував мене, прикликавши богиню? Адже я прокинулась через декілька годин після дивного ритуалу. Саме в день, коли іннезці захопили Хорт.

– Отже, втручання Собон привело мене в Іннез? Саме її голос я чула?

Власний голос звучав хриплим, розбиваючи нічну тишу в спальні. Втомлено протерла очі, намагаючись усвідомити чергові події минулих днів.

Як зрозуміти, що насправді правильно, коли кожна дія може призвести до жахливих наслідків? Та чи існує бодай щось правильне в цьому світі? Навіть смерть одних буде радістю для других, а печаллю для інших.

Я усвідомлювала існування самих лише дій, бездіяльності та їхніх наслідків. І, здається мені, ніщо з названого не має барв правильності чи невірності. Оцінку дає лише наша мораль та почуття. Або їхня відсутність.