Розділ 22.

Захопившись тренуваннями, ми з Томою одночасно здригнулися, коли почули стукіт в двері. Поглянувши у вікно, де вже панувала ніч, я пішла відчиняти, здогадуючись про особу гостя.

– Вітаю, генерале, – на порозі дійсно стояв Межибор, вираз обличчя якого доволі красномовно говорив про те, як ніяково той почувався.

– Добрий вечір, – кивнув Лель, потерши потилицю, – перепрошую, не зміг раніше прийти за Севастіяном...

– Не скажу, що це стало проблемою, – гмикнула у відповідь, пропустивши проклятійника всередину. – Ми добре проводили час до вашого приходу.

– Так, Скарлет навчила мене стільком прийомам! – радісно погодився Тома, визираючи з-за спини Лада. За час тренувань маленький король скинув теплий светр, залишившись в одній, нижній сорочці та брюках. Його скуйовджене, трохи вологе волосся лише підтвердило слова дитини про активний вечір. – Я б хотів більше займатися бойовими мистецтвами, це можливо?

– Ваша Величносте, але навіщо? – здивувався блондин, подаючи дитині светр. – Вашою безпекою займаються воїни і кожен генерал зобов'язаний...

– Але мені подобається! Я хочу бути як Скарлет!

– Гаразд, Севастіяне, – не став сперечатися чоловік, кинувши на мене здивований погляд. – Я знайду для тебе вчителя з бойових мистецтв.

– Дякую! – вигукнув хлопчик, одягнувши теплий одяг, після чого підбіг до мене. – Ти ж прийдеш до мене в гості? В палаці купа цікавих місць, я покажу їх усі!

– Постараюсь завітати найближчими днями, – я усміхнулася, потріпавши світле волосся маленького короля. – Ми прийдемо з Ладом, адже так?

Демон здійняв брови, почувши моє запитання, та навіть відволікся від солодкого – що не кажи, а шоколад йому сподобався.

– Не думаю, що це гарна ідея, – невпевнено почав шатен, на що Лель раптом усміхнувся.

– Буде краще, якщо в палаці й далі будуть говорити про твою підтримку древньої, – несподівано мовив генерал. – Хоча, Скарлет вже зараз відома серед аристократії, як гарна партія для синів великих сімей. Думаю, заміжжя теж надасть їй чималу підтримку, навіть з оглядом на те, що леді Рей – мортівка.

– Що? – обурено вигукнув Лад, різко підвівшись з крісла. – Яке заміжжя? Їй зарано думати про такі дурниці! Я сам зможу захистити Скарлет від усіх невдоволених.

– От і вирішили, – задоволено кивнув Лель, хитро усміхаючись тонкими устами. – Що ж, тоді чекаємо на вас у палаці. І дякую, що приглянути за Севастіяном.

– Це завжди будь ласка, – розгублено відповіла, коли генерал з маленьким королем попрямували на вихід.

Тома, усміхаючись, помахав рукою на прощання та поспішив до карети з королівським гербом, що чекала на вулиці. Проклятійник же, дивуючи власним гарним настроєм, ввічливо зачинив за собою двері та залишив нас з демоном вдвох. І що це було?

– Зарано думати про такі дурниці? – повільно перепитала, обернувшись до Лада. – І чому ця думка не навідалась до твоєї голови тієї миті, як ти вирішив заручитись зі мною?

– Заручини це ще не одруження, – вперто мовив чоловік. – І я попередив, що вони тебе ні до чого не зобов'язують!

– Он як? – здійняла брови, намагаючись не засміятись з розгубленого вираза обличчя власного нареченого. – А ти чудово влаштувався – матеріалізацію плоті отримав, одружуватись не потрібно...

– Я б одружився, але це неможливо, – він похмуро склав руки на грудях. – Шлюб між мертвим і живою порушує закони нашої реальності.

– Хіба ти вже їх не порушив?

– Я можу порушити будь-які правила, коли наслідки стосуються тільки мене. В разі одруження... за тиждень ти втратиш всю життєву енергію. Ритуал з'єднає нас, роблячи енергії схожими, а так як стати живим я не можу...

– Я помру? – навіть мурахи пішли шкірою. – Невже ритуал заручин так відрізняється від шлюбного?

– Не дуже, – Лад похитав головою. – Насправді, дія така ж, але не настільки небезпечна. Обмін енергії відбувається достатньо повільно, щоб нашкодити. Проте, він прискориться, якщо я надовго залишатимусь в матеріальній формі або ж просто буду поряд. Я шукав альтернативу, але досі безрезультатно, тож, думаю, буде краще, якщо...

– Залишайся. Навіть якщо твоя присутність забиратиме чимало моїх життєвих сил – хай так.

– Але ти можеш...

– Всі люди помирають. Та й з урахуванням того майбутнього, яке я для себе обрала – це станеться значно раніше, ніж могло б. Просто насолоджуйся життям, яке в тебе несправедливо забрали.

– Дякую, – розгублено видихнув чоловік, поглянувши в мої очі власними сірими. – Обіцяю, я піду, щойно моя присутність почне згубно впливати на твій організм.

– Не переймайся цим, – відмахнулась, наблизившись до каміну. В домі вже було спекотно, тож залила полум'я водою з глечика, що стояв на столику. – До речі, чому ти вирішив розповісти Томі стільки подробиць про демонів та духів?

– Він майбутній правитель князівства Темряви – такі речі має знати. Але не думаю, що в його оточені багато тих, хто зацікавлений в навчанні цієї дитини. Взагалі-то, ніхто не вірить, що трон передадуть Севастіяну по досягненню ним повноліття.

– Що ж, тоді я змушу їх повірити в законного правителя.

– Навіщо тобі це? – поцікавився Лад, наблизившись. – Ні, серйозно, чому раптом тебе так хвилює доля цієї дитини? Я не маю нічого проти Севастіяна, але справді не розумію.

– Іноді людська байдужість має жахливі наслідки, – я знизала плечима, втомлено опустившись на підлогу та впираючись спиною в крісло. – Якщо не втрутитись – генерали вб'ють Тому і залишуться єдиними правителями в Іннез. А це не призведе до порядку, тільки збільшить безлад в світі.

– Зрозуміло. То ти вже маєш план дій?

– Не зовсім план, лише перелік необхідних дій. Знаєш, я сумніваюся, що генерали захочуть залишити мені життя, коли дізнаються про це.

– Ну, хотіти вони можуть що завгодно. Ніхто не сказав, що ця вісімка отримає все, чого бажає.

Усміхнувшись демону – нічого не відповіла на ці слова. І все ж, я була невимовно вдячна за його підтримку. Раніше мені цього дійсно не вистачало.