Розділ 21.

Заваривши чай, я опустила перед демоном його кружку з гарячим напоєм. Молодий чоловік задоволено похитувався в плетеному кріслі, перед тим відчинивши вікна в кожній кімнаті першого поверху – так йому комфортніше. І тепер нахаба радо схопився за кружку, ледь закінчивши власну розповідь.

– Ти впевнений? – я задумливо пройшла до прочиненого вікна, зачиняючи ставні під його невдоволеним поглядом. – Мені холодно, взагалі-то.

– З вітром ти не захворієш, – буркнув Лад, але питання ігнорувати не став. – Так, найманці були такими собі середніми професіоналами – більш вправні за звичайних воїнів, але недостатньо вправні для демонів. Я б не вважав їх якоюсь серйозною перепоною. Але генерал, що послав їх, стає все більш цікавою особою.

– Аре Єруат? – повторила ім'я, яке чула від нього всього декілька хвилин тому. – Мене справді дивує його цікавість. На тому зборищі в палаці він не справив враження людини, яку хвилює моє існування. А тут – найманці. Ти нічого не переплутав?

– Знущаєшся? – похмуро перепитав чоловік, закотивши очі. – Казав вже, якби не був впевненим у власних словах – не говорив би їх. Та тільки він точно не збирався шкодити тобі їхніми руками. Тим паче після того, як генералам стало відомо про моє перебування поряд із тобою. Що не кажи, а воїни такого рівня навіть у великій кількості мені не рівня.

– Хвалько, – я мимоволі усміхнулася, на що отримала хитрий погляд. Так, від поганої самооцінки він точно не страждає, що справедливо. – І що пропонуєш?

– Нічого. Жоден з найманців не повернеться з новинами, тож просто чекаємо наступних кроків генерала. Впевнений, цей чоловік точно не узгоджує власні дії з іншими.

– Гадаєш, він нам друг?

– Мені точно ні, – пирхнув Лад, ледь не вдавившись чаєм. – А ось тобі – можливо. Хоча поки рано щось казати. Ти надто довірлива, а такі завжди страждають через підступи інших.

– Невже? І хто ж намагається мною скористатися тепер?

– Я не маю права втручатися в долю живих, – відгукнувся чоловік, відводячи погляд. – Відповідати на питання, які можуть змінити твій шлях, так само не можу.

– І чому ж це? Хіба не ти обіцяв мені відповісти на усі питання, після ритуалу Сомо?

– Ото згадала, – обурено вигукнув демон, навіть відсахнувшись. – Я тобі можу розповісти минуле, але не теперішнє чи майбутнє. Є боги, з якими навіть мені краще не зустрічатися зайвий раз.

– Справді? – я здивувалась. – Демони теж прислухаються до їхньої волі?

– Не їхньої, – заперечив той. – Ця реальність має свої закони, за порушення яких неабияк прилітає і від Сузір'я, і від богів. В нашому світі боги – це рука закону, яка тримає або щит, або караючий меч. Демони, звісно, можуть вчиняти на власний розсуд, але... потім матимуть чимало мороки з наслідками. Повір, за останні століття я чудово це зрозумів.

– Гм, хіба ти не порушив закон, пов'язавши нас ритуалом заручин?

– Порушив, – Лад кивнув, погоджуючись. – А тому маю вирівняти баланс та захищати тебе, допоки твоя аура не стабілізується, щоб ритуал можна було безпечно розірвати.

– Тобто, проти волі я стала твоєю в'язницею? Тому ти постійно поряд?

– Що за маячня? – обурено вигукнув, опустивши кружку на стіл. – Це була цитата – умова, яку мені озвучили, начебто в покарання за протиправні дії.

– Але ж ти все одно слідуєш наказу, – мотивів демона я таки не розуміла.

– Слухай, я ніколи не роблю того, що мені не подобається, – невдоволено промовив Лад, піднявшись на ноги. – Боятись богів? З якого дива? Тортури, гірше людських, не вигадають, а вбити не зможуть, бо це вже зробили до них. Розвіяти душу? Вони вже відмовили мені в цьому. Тож припини надумувати та шукати в мені ворога.

– Пробач, – розгублено попросила, ніяково опустивши погляд. – Я справді не розбираюсь в людях.

– Знаю. Але важко зрозуміти твоє бажання врятувати їх. Я ненавиджу людство. Як на мене, кращі ліки від хворої голови – це сокира. А ти лікуєш до останнього.

– Тоді чому допомагаєш?

– Ти теж людина, – він знизав плечима, – але відрізняєшся від них своєю наївністю та безмежною довірливістю. Це суттєвий недолік, а людське нахабство, вкупі з невіглаством, не мають меж.

– Тобто, вирішив оберігати мене? – я усміхнулась, помітивши, як різко зніяковів демон. – Дякую, з цим мені й справді потрібна допомога.

– Ще б пак, – буркнув Лад, підхопивши з корзинки на столі солодку пастилу. – Тому, так і бути, оберігатиму тебе від усіх тварюк в людській, і не дуже, подобі. Але й сама не забувай думати, я не зможу тобі підказати в усьому, навіть знаючи правду.

На його промову лише закотила очі, але задавити усмішку не вийшло. Яким би вередливим не був цей шатен, але він не підводив мене. Не намагався потай використати навіть тоді, коли провів ритуал Сомо – все ж, про наслідки він чесно повідомив, хоча й не сказав всього.

Северин же... не дивлячись на його солодкі промови, генерал не відмовлявся від власної гри. Може я й до біса довірлива людина, але пам'ять маю гарну. Нещодавно тільки розповідав про невтішні новини, в яких сім'я Рей була причетною до кривавого збору, а потім... Виявилось, що він сам був одним з тих, хто почав ці ритуали. Наскільки взагалі чесний зі мною Буйтур? Що не кажи, а вірити чоловіку я більше не хотіла.

Навіть в наївності є своя межа.

– Тобі потрібно поспати, – задумливо оглянув мене Лад, дожовуючи пастилу. – А потім пропоную трохи потренуватися. Думаю, це буде корисно.

– Тренуватимешся зі мною?

– Якщо бажаєш.

– Звісно хочу! – радісно вигукнула. – Рукопашний бій чи стихія?

– Що обереш, з тим і працюватимемо. Але спочатку відпочинь. Ти надто виснажена – в такому стані людство не врятуєш.

– Ладе, ти найкраща нечисть з усіх, кого я зустрічала!

– Дуже сумнівний комплімент, – скептично протягнув чоловік. – Назвеш мене нечистю ще бодай раз – тренуватимешся сама.

– Як скажеш, демоне, – з усмішкою погодилась і попрямувала на другий поверх, залишивши холодний перший в розпорядження Лада.