Розділ 20.

Сузір'я показувало не лише події минулого чи майбутнього – воно об'єднувало шаманів та символістів міцніше за кров. Спліталося в нитки долі всіх людей, яких сміла торкатися лише богиня Сельга – покровителька символістів та деяких шаманів.

Знаю, що мої дії йдуть проти природи, навіть проти законів життя. Але й їхні вчинки пробачити не можна.

Вся тренувальна зала сяяла від кількості випущеної в простір енергії, яку я замикала в руни. Байдуже: власна сила, природна чи магія мертвих духів – стягувала її всю в магічні аркани, сплітаючи каркаси пекельного вогню. Саме їх збиралася пустити шляхами Сузір'я на пошуки тих, хто влаштовував криваві збори на території Морту.

Захисні аркани на стінах дому загрозливо потріскували, але все ще трималися під натиском чистої енергії. Вибір зроблено, тож тепер я мала закінчити те, що почала.

В якусь мить залу перед очима замінило незвичне видіння – навколо мене увесь простір пронизували блакитні нитки, більше схожі на натягнуті струни. Вони тягнулися від насиченого, срібно-блакитного ядра, яке й уособлювало собою вічне Сузір'я.

– Знайшла, – полегшено видихнула.

Безпомилково виділяла з сотень тисяч струн десятки зкривавлених – тих, хто змушував дітей та дорослих вмирати задля збору. Без жодних вагань оплітала нитки чужої долі арканами мертвого полум'я, яке випалювало магічні артерії магів, знищуючи їхню здатність володіти магічною енергією.

Я впізнавала кожного, чиєї душі торкалася, чула їхні крики через зв'язок з Сузір'ям, але вони мене вже не хвилювали. Так само, як їх не хвилювала доля людей, замкнених в колах жертвоприношень.

Серед кривавих ниток знайшла майже всіх представників сім'ї Рей. Причетними до ритуалів виявилися всі дорослі, хіба що крім Ласа – мого кузена.

Долоні вкрились кривавими опіками тієї миті, коли полум'я пожирало магію Адаманти Хайри Рей. З усього роду герцогів лише вона знайшла мій дух біля самого ядра Сузір'я. Безсила лють на обличчі жінки стала відповіддю на мої дії – символістка розуміла, що програла. А тому з останніх сил схопилася за власну нитку життя, пустивши нею увесь магічний резерв.

Шкіра на моїх руках почорніла та це не змусило відступити. Навіть не поворохнувшись – спрямувала аркан очищення, знищуючи не лише магічні артерії, але й зв'язок з демоном Селени. Так, ця жінка була пов'язана з ним куди сильніше, ніж навіть я з Ладом.

Раптове розуміння змусило здригнутися саме тієї миті, коли дух Адаманти зник з-перед моїх очей. Невже вона й була тією нареченою герцога Селена Ріо Леонрада, котра зрадила свого судженого, привівши до річки офіцерів? Він називав мені інше ім'я та й навряд чи все було правдою в тій розповіді, але... Селен досі мав почуття до зрадниці, тож не дивно, що й зараз вони за одне.

Щойно зв'язок між герцогинею та демоном був знищений – зітхнула з полегшенням. Тепер він вільний і його подальше існування залежало тільки від нього самого. Люди справді могли мати неабияку владу над демонами через справжні імена останніх. Змушені виконувати накази – вони не могли ослухатись. Невже цього він і хотів, взамін на подарований голос стихії?

Розгублено поглянувши на власні, обгорівші кінцівки, я помітила ще декілька ниток життя, зкривавлених більше за інші. Навіть не торкаючись – вже знала, кому вони належать.

Млад Орта та Верен Бразд – генерали, які й почали збір енергії мортівців, – їхні струни життя були серед цих. Та тільки зараз в мене вже не залишилось сил на те, щоб випалити їхні артерії. Гадаю, з цими двома так просто не впоратись.

Сузір'я допомогло знайти винних, адже не визнавало протиприродних дій магів справедливими, але й плата за втручання була неприємною. Віддавши чималу частину власного життя, я змогла покарати винних, не вбиваючи їх. Хоча, для магів втрата власної сили була гіршою за смерть.

Повільно розплющивши очі, я втягнула повітря через стиснуті зуби, відчуваючи, як сильно палає згоріла шкіра. Руки почорніли до самих ліктів і рухати ними тепер надто боляче.

Навколо потрохи згасали аркани очищення та в голові досі паморочилось через велику кількість спаленої, магічної енергії. Цей ранок став доленосним не лише для мене, але й для більшості людей, які вбивали невинних. Сьогодні всі вони прокинуться пустими.

Насилу вивівши руни зцілення, я дочекалась поки символи вберуться в почорнівші кінцівки, і рушила на вихід. Чим далі, тим краще я усвідомлювала наступні дії для втілення власного плану в реальність. Але зараз мені потрібна була чужа допомога, адже тут навіть брамарів буде недостатньо.

Я взулась, не згадавши про плащ, та попрямувала пустими вулицями Омор до північної скелі. Там протікала Селена, оминаючи іннезьку столицю.

Біль в руках змусив зціпити зуби до скреготу, але не міг завадити. Здавалося, дорога до повноводної річки тривала вічність, чим лише викликала роздратування. Проте, вже на березі Селени, щойно тихий шум води дістався свідомості, я заспокоїлась.

Помітивши стару вербу в двох метрах від самої річки – важко опустилася на землю поряд з широким стовбуром та заплющила очі, намагаючись зібратися з силами. З боку міста мене помітити не могли – тонке гілля густою кроною спускалося до самого низу, створюючи надійне укриття.

– Прийшов таки, – втомлено зітхнула, відчувши матеріалізацію чоловічої постаті в декількох метрах праворуч.

Руни почали діяти, тож опіки потрохи загоювались, але досі болісно пекли. Активовувати цілющі аркани довелося вже подумки – пальці рухатись відмовлялися. Та разом із символами забурлила й водна стихія, що лагідними потоками потягнулась до моїх кінцівок.

– Дякую, – неголосно промовив дух. – Не думав, що ти підеш на це.

– Мене не хвилює твоє життя, демоне. Але потрібна твоя допомога в одній справі.

– Чому ти вирішила, що я допомагатиму? – здивувався чоловік. – Ця реальність мене вже не втримає.

– Можеш відмовитися, – байдуже знизала плечима. – Та хіба сам не бажаєш зруйнувати їхні плани? Гадаю, це варте років твого ув'язнення.