Розділ 19.

В нашому світі для всього існували свої правила. І для магії теж були закони. Від народження хтось отримував певні магічні здібності, а хтось, впродовж всього життя, залишався пустим. Можна вільно розвиватись у власному напрямку – тоді сила буде рости та направляти свого носія. Або ж, можна втратити щось цінне, зазіхнувши на чуже.

Так іноді траплялось і з голосами стихій. Набута здібність мала свої межі та правила. Якщо користуватися не "своєю" силою – доведеться їй платити. Звісно, коли просто слухаєш світ за допомогою стихійної магії – трагедії не станеться. Та якщо скеровуєш, від початку не свою, енергію у власних цілях – варто готуватись до наслідків. Навіть якщо цілі благородні та й шкоди нікому не несуть.

В моєму випадку вільно використовувати можна лише руни та дар шамана. Схильність чути вітер перейшла від батьків, але теж мала свої правила. До прикладу, навіть стихійникам необхідно слідувати певним законам, тому що стихія не пробачає шкоди природі чи світу. Вона – частина самої реальності. Але до своїх послідовників кожна стихія ставиться поблажливо.

Якщо ж говорити про примарних брамарів – не певна, що все завершиться добре, якщо прикличу їх до нашої реальності. І на це було декілька причин.

По-перше, моя життєва енергія (яка, до всього, не безкінечна) має матеріалізувати оболонку для брамаря, аби він набув щільної форми. По-друге, це порушує магічний простір самої реальності, а отже, світ запросто може сприйняти цю енергію ворожою для себе. І по-третє – енергія брамарів іншого світу руйнівна. В пам'яті ще зберігався момент смерті трьох відчайдушних шаманів, які відділили два виміри за допомогою магічної печаті.

Велика ймовірність, що без шкоди для себе зможу матеріалізувати лише двох-трьох примар. Якщо їх буде більше – плоть згорить, ставши їжею для магії іншого порядку.

Навіть Ладу, щоб отримати матеріальну форму, довелося випити живої крові. Здатність до матеріалізації зникає в момент смерті, коли дух втрачає тіло. А плоть, в свою чергу, є провідником для енергії, яка не має потрібного рівня щільності.

– Скарлет, під час нашої минулої зустрічі ти згадувала, що ті жертвоприношення проводили не послідовники Аттен, – раптом задумливо простягнув Сато, про якого я встигла забути. – Ти щось дізналася?

– А ти впевнений, що хочеш дізнатися правду? – запитала у відповідь. – До того ж, якщо розповім – поділитися цим знанням ти вже не зможеш.

– Скажи, – блондин підібрався, стиснувши праву долоню в кулак. – Я маю знати, що сталося тоді, біля кордону Іннез. Будь ласка.

Задумливо оглянувши чоловіка – зрозуміла, що зараз той не бреше. Не знаю, якою буде реакція після моїх слів, але розповісти деталі цієї розмови йому справді не вдасться – клятва не дозволить.

– Це були ритуали збору магічної та життєвої енергії, – я знизала плечима. – Її джерелом стали всі люди, яких ми знайшли в кривавих колах. Не знаю, як стосовно інших ритуалів, та до тих, що ми бачили, причетний старший генерал Верен Бразд. Саме через них він і покинув Іннез та прибув до Хорту. Збір енергії в інших мортівських містах проводив Млад Орта.

– Цього не може бути, – Сато зціпив зуби та навіть зблід, почувши мою коротку розповідь. Судячи з реакції – вірив моїм словам, хоча й не хотів. – Потрібно поговорити з Северином...

– Він знає, – обрівала його, коли некромаг збирався встати. Здивовано обернувся до мене, чекаючи пояснень, тож довелося говорити далі: – Северин, разом з Торано, Браздом та Ортою бажає скорити Морт силою самих мортівців.

– Це маячня, – похитав головою, таки не бажаючи усвідомити причетність свого генерала до жертвоприношень. – Звідки тобі... прокляті біси, дар шамана...

– Так. Мій дар дає чимало необхідних відповідей на хвилюючі питання.

– І що ти плануєш робити? – Берсерк похмуро поглянув на мене. Явно не очікував добрих намірів.

– Я хочу лише зупинити війну, – втомлено промовила. – Найбільшу цінність має життя. Якщо хтось вважає, що може безкарно віднімати його в інших – він помиляється. Тому ти мені допоможеш, Сато.

– Дарма так вважаєш. Я громадянин Іннез і не піду проти власної країни навіть через клятву.

– Я цього й не прошу. Допоможи зупинити війну та генералів.

– Скарлет, це божевілля! Навіть якщо взяти до уваги лише генералів без їхніх елітних загонів – нас всього двоє! Та це вірна смерть.

– Не потрібно з ними воювати, – відгукнулася, помітивши іронічний вираз обличчя некромага. – Достатньо просто позбавити влади.

– Яким чином? Королю до повноліття ще десять зим пережити, а інші генерали... чому ти вирішила, що вони підуть проти своїх же? До того ж, регент підтримує ледь не усі рішення Торано – у них буквально один мозок на двох!

Усміхнувшись на його обурення, я нічого не відповіла. Так, задум був шаленим, навіть божевільним, але він міг спрацювати. Замало шансів, щоб гарантувати перемогу, але це вже щось.

– В будь-якому разі, я не збираюся підтримувати твоє прагнення смерті. Ніхто про цю розмову від мене не дізнається, але більшого не чекай. Морт перший сунувся на наші землі і хай би як вчиняли генерали – вони діють в інтересах Іннез.

– Генерали вбивають мирне населення, вони буквально влаштовують геноцид задля отримання більшої кількості живої енергії. Уявляєш, що можна зробити з тією силою, що вже зібрана за останні два роки?

Сато смикнувся, почувши мої слова, але вперто підібгав губи. Надто захоплювався Буйтуром, щоб ось так прийняти мої слова за правду.

– Бажаєш стати смертником? Люди завжди воюватимуть, вони не здатні жити в мирі надто довго. Навіть якщо покладеш власне життя на вівтар цього миру – вже за рік про твою жертву не згадають. Знаєш, далеко не кожен гідний того, аби за нього вмирати.

– Твоя правда, Сато. Люди бувають жахливими, невдячними, але всі мають право на другий шанс. Кожен самостійно обирає, якою людиною бути, бо у нас є вибір. Та якщо є й можливість допомогти, чому просто не зробити це?

– Ти справді пропонуєш піти проти найсильніших магів країни задля тих, кого навіть не знаєш?