Розділ 16.

Наступні два дні я провела в майстерні. Збірка темних ритуалів Дана була знищена того ж вечора, але, про всяк випадок, кожен символ звідти я запам'ятала.

Затуливши вікно щільною гардиною, щоб сонячне світло не заважало втіленню мого задуму – прийнялася за справу. Я використовувала накопичувачі, розставлені по всьому приміщенню, до яких і кріпила макети зі структурою ритуалів.

Вся майстерня буквально сяяла від всієї кількості енергії, вивільненої мною, тож не дивно, що вже за декілька годин почали боліти очі. Та зупинятись було зарано.

Довелося повністю відтворити ритуальне коло жертвоприношення з того поселення, щоб порівняти з витвором чорної магії часів Альтер'єрі. Я вже знала, що різниця була, але досі не могла зрозуміти, що саме змінювала нова структура.

Проблема полягала в тому, що символи – це не звичайні слова. Підбирати кожен необхідно дуже обережно, тому що в поєднанні з іншим він вже міг набувати другого значення.

Не дивно, що довелося витратити цілих два дні лише на те, щоб зрозуміти сенс цих ритуалів. Проте, приділений час таки вартував кінцевого результату.

Похмуро оглядаючи сяючі символи по всій кімнаті, я тільки зітхнула. Кола жертвоприношення справді схожі на дань богині Аттен, але не були ними. Якщо перевести їх в зрозуміле речення, то ритуали з поселення буквально означали: "заклинаю розруху стати провідником кривавій силі". Через близьке розташування знаків розрухи та крові символісти і допустили помилку.

Цей символ, як і саме слово "аттен", ллатійською означав розруху. Мова колишньої імперії була однією з найстаріших, тож не дивно, що ім'я богині розрухи таким і збереглося до наших часів.

На сьогодні від неї мало що збереглося – як і багато інших, Ллат була розірвана на шматки власними сусідами. Найбільше територій, як не дивно, поглинув Морт ще тридцять років тому. Імперія не була країною воїнів – вона поважала знання та вчення, маючи за покровительку богиню Сельгу. Напевне, це й призвело до її падіння.

Зараз в світі існували тільки два великих королівства – Іннез на півночі та заході, і Морт на південному сході континента. Територію ж північного сходу займало торгове князівство Тарех, але військових конфліктів з іншими в нього не було. На півдні, поряд з океаном, розташувались кочові племена – вони підтримували торгівлю з островами, але, здебільшого, займалися полюванням на хижаків та велику здобич. Її продавали іннезцям та остров'янам – з мортівцями кочівники на жодні угоди йти не захотіли.

Але я відволіклась.

Так ось, ритуали, проведені поселенні, мали за мету силоміць забрати магічну та життєву енергію своїх жертв. Не знаю, як саме, та маг, якого я тоді знайшла, повинен був закінчити ритуал кривавого збору. Просто дописати необхідні символи вже власною кров'ю, відданою добровільно, щоб зкерувати отриману силу.

Він ставав такою ж жертвою, як і інші, але вже з власної волі. Не дивно, що тортури Межибора не змогли розговорити чоловіка.

Ймовірно, ніхто й не збирався приховувати справжнє значення ритуалу, та від початку його зрозуміли невірно. Не здивуюсь, якщо той, хто вигадав ці кола – ллатієць. Символісти Морту зазвичай не бралися експериментувати з письменами – ще на першому курсі нам зрозуміло пояснили, чим це небезпечно.

Замислившись, я здригнулася, щойно почула стук в двері майстерні. Невже настільки захопилася вивченням символів, що навіть не помітила сторонню людину у власному домі?

Та встигла лише озирнутися, коли двері відчинили, викликаючи роздратування.

– Перш ніж увійти в мій дім – необхідно дочекатись дозволу! – різко вигукнула, помітивши на порозі спантеличеного Сато.

– Виглядаєш гірше примари, – він прискіпливо оглянув мене з ніг до голови, після чого додав: – я стукав, простояв під дверима півгодини, мені вистачило з головою. Ого, чекай, хіба це не ті символи, що були в поселенні біля кордонів Іннез?

– Вони, – похмуро промовила, схрещуючи руки на грудях. – І, як виявилося, послідовники Аттен не були такими від початку. Але зараз мова не про те. Навіщо ти тут?

– Власта просила передати тобі запрошення до маєтку Хорой, – Сато перевів погляд з сяючих символів на мене і дістав з внутрішньої кишені плаща якийсь конверт. – Взяла слово, що передам все з рук в руки, тому я зараз тут. Завтра ввечері планується невеликий захід, на якому збереться практично вся золота молодь столиці. На тебе чекають нові знайомства, будь готова.

– В такому разі, буду змушена відмовитись, – я спохмурніла, уявляючи майбутній вечір. Навряд чи вони радо приймуть мортівську аристократку. Та й псувати собі настрій цією зустріччю я не хотіла.

– Не будь такою категоричною, – блондин лише похитав головою, залишаючи запрошення на столі. – Тобі потрібно влитись в наше суспільство, якщо хочеш вільно жити в Омор. Скарлет, пробуджена перша кров, звісно, має чимале значення і тебе вже поважають, але досі побоюються. Просто покажи, що ти така ж людина, як і інші. Хіба що сильніша.

– Для чого ти це робиш? – здивувалась, вже з підозрою дивлячись на Берсерка.

– Вважай, що хочу вибачитись за підставу на кордоні. І, якщо чесно, я б хотів потоваришувати – все ж, скоро починаємо наступ, діяти доведеться командою. Ти можеш покластися на нас в бою.

– Дякую, – я не стримала усмішки, спостерігаючи за зніяковілим Сато. – Я подумаю щодо запрошення.

– От і чудово, – блондин одразу усміхнувся у відповідь. – Чекаємо на тебе завтра ввечері!

– Гей, я не сказала, що прийду – лише що подумаю!

Та Берсерк вже не слухав – махнув рукою на прощання і поспішив геть. Коли вхідні двері дому за ним зачинилися, я втомлено зітхнула. Чи не забагато подій останнім часом? Хоча... після тієї ж зустрічі з генералами минуло вже два дні.

Тільки зараз зрозуміла, як виснажилася за той час, що провела за арканами та символами в майстрені. Гадаю, якби не прихід Сато – і до завтра просиділа б тут, намагаючись відслідкувати, на що саме була спрямована зібрана енергія.