Розділ 15.

Матеріалізуючись, переді мною виник розлючений Лад, чий удар ногою просто втис голову генерала в камінь. Мармурова крихта розлетілася в різні боки, ледь порушуючи навислу тишу в залі.

– Хто ще бажає отримати її очі? – холодний, сповнений люті, голос демона прозвучав громом в просторому приміщенні.

Спокійна, білосніжна аура чоловіка переді мною зараз наливалася криваво-червоним кольором.

Тиша, що повисла в залі наступної миті, видалася гнітючою. Здивовані генерали розглядали демона, який тепер мало нагадував того безтурботного Лада.

– Демон вітру? – зацікавлено вимовила Торано. Вона піднялась зі свого трону та повільно пішла в наш бік, жадібно розглядаючи шатена. – Тобі справді така дорога ця древня?

Помітивши, як підібрався чоловік, збираючись атакувати, я торкнулася його спини долонею. Легко пропустила крізь пальці м'яке волосся, заспокоюючи свого раптового захисника.

– Не потрібно бійок, – тихо попросила, щойно Лад повернув голову в мій бік. – Але дякую за допомогу.

– Дивись на мене, коли я до тебе звертаюсь! – роздратовано вигукнула брюнетка.

– Для чого ви викликали мене до палацу? – холодно запитала, поглянувши на генерала Сейсхват.

– Познайомитися ближче, – насмішкувато відповіла Торано. – Та тепер я маю іншу вимогу. Віддай мені демона вітру і можеш жити спокійно.

– Яка самовпевнена вимога, – посміхнувся Лад, досі тримаючи генерала Орту біля власних ніг. – Я вільний демон і сам обираю бік. Ти ж мені взагалі не цікава, навіжена генеральша.

– Вільний? – раптом зареготала дівчина, зупиняючись від нас в декількох кроках. – Думаєш, я не відчуваю твою прив'язку? Ще й заявився сюди як вірний пес, випрошуючи ласки у господарки. Але не хвилюйся, я буду лагідною з тобою, навіть це дівчисько більше не чіпатиму, якщо зробиш вірний вибір.

Похмуро поглянувши на неї, я прикликала до рук власну флейту швидше, ніж демон встиг щось сказати.

– Генерале, дуже рекомендую слідкувати за власними словами, – різко промовила, звернувши увагу на те, як підібрались інші присутні. – Ви мене привели сюди для демонстрації власного невігластва? Невже вищу знать в Іннез гарним манерам не навчають? Я розчарована, генерали.

Ошелешений погляд Торано був відповіддю на моє нахабство. Так, я знала, що по їхнім міркам зараз вела себе неприйнятно, але й поведінка цієї шістки мене просто виводила з себе.

– Чи не завеликої ти думки про себе, древня? – обурилася брюнетка. – За одні ці слова я вже можу стратити тебе!

– Які знайомі погрози, – байдуже відповіла, коротко глянувши на Лада, перш ніж вийти з-за його спини. – Ви випадково не близькі друзі з Лелем Межибором? При першій зустрічі він так само обіцяв відтяти мені голову, а потім і руку. Як бачите, всі частини тіла досі при мені.

– А ти нахаба, – розлючено усміхнулася дівчина, склавши руки на грудях. Аура навколо неї почала густішати, попереджаючи про виклик демона з Забутого світу.

– Так, генерале. І зараз я так само не раджу вам робити те, що ви замислили. Інакше мої брамарі рознесуть до біса всю вашу столицю.

– Брамарі? – здивовано перепитав Межибор, вперше подавши голос. Торано ж зблідла, тоді як інші генерали лише насупились. Один тільки Аре залишався байдужим до усіх подій, навіть позу не змінив за увесь час. – Звідки вони в тебе?

– Перейшли у спадок, – посміхнулася, не глянувши на чоловіка. – Та я впевнена, генерал Буйтур вже доповідав вам про мої здібності. Не треба провокувати мене на бій та непотрібну демонстрацію. Я не зашкоджу Іннез, допоки мої погляди не будуть розходитися з діями вашої країни.

– Розумна дівчина, – раптом зашелестів голос першого генерала. Він повільно випрямився та сперся спиною на трон. – Мене тішить, що ти не зраджуєш собі навіть в такій ситуації. Що ж, можеш бути вільна, пробуджена перша.

– Аре, ти як завжди, – обурено вигукнула Торано, склавши руки на грудях. Вона ображено надула губи і з жалем поглянула на шатена: – але я не жартувала стосовно своєї пропозиції, демоне вітру. Коли ця  древня тобі набридне – приходь до мене.

– Не хвилюйтеся, леді Сейсхват, не набридне, – холодно відмовив молодий чоловік, обертаючись до мене. – Ходімо звідси?

Похмуро поглянувши на генералів, я отримала ствердний кивок від Артена Хорой, після чого знову повернулась до Лада.

– Ходімо.

Наблизившись до мене, демон різко розсіявся вітром, вихором кружляючи навколо мене. Потоки стихії були настільки щільними, що наступної миті я вже нічого крім них не бачила. Відчуття польоту було, на подив, зовсім коротким. Коли вітер розійшовся, я вже стояла перед дверима власного дому. Лада ж поряд не було.

Що ж, виходить, випробування від старших я таки пройшла. Цікаво лише, що молодшим генералам про нього не повідомили. Якби демон не встиг вчасно, Млад Орта дійсно міг би позбавити мене очей.

Ні, зреагувати я би встигла, навіть відбити атаку, але бій в повну силу, з використанням усіх можливостей, мені б не пробачили.

Задерши голову до похмурого неба – відчула, як легенький вітерець почав плутати у волоссі, перебираючи прядки. З півночі знову насувалася гроза.

– Дякую, що прийшов, – неголосно промовила кудись вгору.

Штовхнула вхідні двері, входячи всередину, та втомлено скинула взуття. Плащ я так і не надягнула, коли мене висмикнуло з дому міжпросторовою магією когось з генералів. Ще б дізнатись, хто саме володів такою силою. І хто насправді підтримує Севастіяна?

Не покидало відчуття, що впоратися з Аре в мене практично немає шансів. На відміну від інших генералів, перший взагалі не тиснув власною аурою – навпаки, його сила була прихована майже повністю.

Вже на кухні, заваривши собі чаю, я наштовхнулася на сувій зі збіркою розповідей Дана Альтер'єрі. Скільки часу минуло, а я й досі не знала, що там написано.

Зацікавившись – розгорнула сувій, звикаючи до стилю написання рунами. Читати древні письмена і при цьому вірно сприймати сенс цих текстів було складно. Все ж таки, ледь не кожен символ мав декілька значень.