Розділ 15.

Матеріалізуючись, переді мною виник розлючений Лад, чий удар ногою просто втис голову генерала в камінь. Мармурова крихта розлетілася в різні боки, ледь порушуючи навислу тишу в залі.

– Хто ще бажає отримати її очі? – холодний, сповнений люті, голос демона прозвучав громом в просторому приміщенні.

Спокійна, білосніжна аура чоловіка переді мною зараз наливалася криваво-червоним кольором.

Тиша, що повисла в залі наступної миті, видалася гнітючою. Здивовані генерали розглядали демона, який тепер мало нагадував того безтурботного Лада.

– Демон вітру? – зацікавлено вимовила Торано. Вона піднялась зі свого трону та повільно пішла в наш бік, жадібно розглядаючи шатена. – Тобі справді така дорога ця древня?

Помітивши, як підібрався чоловік, збираючись атакувати, я торкнулася його спини долонею. Легко пропустила крізь пальці м'яке волосся, заспокоюючи свого раптового захисника.

– Не потрібно бійок, – тихо попросила, щойно Лад повернув голову в мій бік. – Але дякую за допомогу.

– Дивись на мене, коли я до тебе звертаюсь! – роздратовано вигукнула брюнетка.

– Для чого ви викликали мене до палацу? – холодно запитала, поглянувши на генерала Сейсхват.

– Познайомитися ближче, – насмішкувато відповіла Торано. – Та тепер я маю іншу вимогу. Віддай мені демона вітру і можеш жити спокійно.

– Яка самовпевнена вимога, – посміхнувся Лад, досі тримаючи генерала Орту біля власних ніг. – Я вільний демон і сам обираю бік. Ти ж мені взагалі не цікава, навіжена генеральша.

– Вільний? – раптом зареготала дівчина, зупиняючись від нас в декількох кроках. – Думаєш, я не відчуваю твою прив'язку? Ще й заявився сюди як вірний пес, випрошуючи ласки у господарки. Але не хвилюйся, я буду лагідною з тобою, навіть це дівчисько більше не чіпатиму, якщо зробиш вірний вибір.

Похмуро поглянувши на неї, я прикликала до рук власну флейту швидше, ніж демон встиг щось сказати.

– Генерале, дуже рекомендую слідкувати за власними словами, – різко промовила, звернувши увагу на те, як підібрались інші присутні. – Ви мене привели сюди для демонстрації власного невігластва? Невже вищу знать в Іннез гарним манерам не навчають? Я розчарована, генерали.

Ошелешений погляд Торано був відповіддю на моє нахабство. Так, я знала, що по їхнім міркам зараз вела себе неприйнятно, але й поведінка цієї шістки мене просто виводила з себе.

– Чи не завеликої ти думки про себе, древня? – обурилася брюнетка. – За одні ці слова я вже можу стратити тебе!

– Які знайомі погрози, – байдуже відповіла, коротко глянувши на Лада, перш ніж вийти з-за його спини. – Ви випадково не близькі друзі з Лелем Межибором? При першій зустрічі він так само обіцяв відтяти мені голову, а потім і руку. Як бачите, всі частини тіла досі при мені.

– А ти нахаба, – розлючено усміхнулася дівчина, склавши руки на грудях. Аура навколо неї почала густішати, попереджаючи про виклик демона з Забутого світу.

– Так, генерале. І зараз я так само не раджу вам робити те, що ви замислили. Інакше мої брамарі рознесуть до біса всю вашу столицю.

– Брамарі? – здивовано перепитав Межибор, вперше подавши голос. Торано ж зблідла, тоді як інші генерали лише насупились. Один тільки Аре залишався байдужим до усіх подій, навіть позу не змінив за увесь час. – Звідки вони в тебе?

– Перейшли у спадок, – посміхнулася, не глянувши на чоловіка. – Та я впевнена, генерал Буйтур вже доповідав вам про мої здібності. Не треба провокувати мене на бій та непотрібну демонстрацію. Я не зашкоджу Іннез, допоки мої погляди не будуть розходитися з діями вашої країни.

– Розумна дівчина, – раптом зашелестів голос першого генерала. Він повільно випрямився та сперся спиною на трон. – Мене тішить, що ти не зраджуєш собі навіть в такій ситуації. Що ж, ти вільна, пробуджена перша.

– Аре, ти як завжди, – обурено вигукнула Торано, склавши руки на грудях. Вона ображено надула губи і з жалем поглянула на шатена: – але я не жартувала стосовно своєї пропозиції, демоне вітру. Коли ця  древня тобі набридне – приходь до мене.

– Не хвилюйтеся, леді Сейсхват, не набридне, – холодно відмовив молодий чоловік, обертаючись до мене. – Ходімо звідси?

Похмуро поглянувши на генералів, я отримала ствердний кивок від Артена Хорой, після чого знову повернулась до Лада.

– Ходімо.

Наблизившись до мене, демон різко розсіявся вітром, вихором кружляючи навколо мене. Потоки стихії стали настільки щільними, що наступної миті я вже нічого крім них не бачила. Відчуття польоту було, на подив, зовсім коротким. Коли вітер розійшовся, я вже стояла перед дверима власного дому. Лада ж поряд не було.

Що ж, виходить, випробування від старших я таки пройшла. Хоча, з їхнього боку все нагадувало маленьку розвагу, не більше. Цікаво лише, що молодшим генералам про нього не повідомили. Якби демон не встиг вчасно, Млад Орта дійсно міг би позбавити мене очей.

Ні, зреагувати я би встигла, навіть відбити атаку, але бій в повну силу, з використанням усіх можливостей, мені б не пробачили.

Задерши голову до похмурого неба – відчула, як легенький вітерець почав плутати у волоссі, перебираючи прядки. З півночі знову насувалася гроза.

– Дякую, що прийшов, – задумливо промовила кудись вгору.

Штовхнула вхідні двері, входячи всередину, та втомлено скинула взуття. Плащ я так і не надягнула, коли мене висмикнуло з дому міжпросторовою магією когось з генералів. Ще б дізнатись, хто саме володів такою силою. І хто насправді підтримує Севастіяна?

Не покидало відчуття, що впоратися з Аре в мене практично немає шансів. На відміну від інших генералів, перший взагалі не тиснув власною аурою – навпаки, його сила була прихована майже повністю. Але, не дивлячись на таємничість, щось знайоме в ній промайнуло, хоча й лише на мить.

Вже на кухні, заваривши собі чаю, я наштовхнулася на сувій зі збіркою розповідей Дана Альтер'єрі. Скільки часу минуло, а я й досі не знала, що там написано.