Розділ 13.

Сидячи на критій терасі однієї з найбільших кав'ярень столиці, я спостерігала за Томою, що досі силився обрати десерт. Хлопчик стояв біля стійки для замовлень разом з Межибором і розглядав запропоновані господарем страви. Генерал же спокійно чекав, схрестивши руки на грудях, поки маленький король зробить вибір – сам він їсти не хотів.

– Отже, ти зробила вибір на користь демона вітру? – знайомий голос прозвучав збоку, змушуючи повернутися на звук. Повністю прихована плащем фігура сиділа навпроти – лише силует та голос видавав в ній чоловіка.

– Чому тебе це хвилює, Селене? – запитала у відповідь, безпомилково впізнавши духа.

– Тому що твоє рішення було нерозумним, – різко відповів. – Цей хлопчисько аж ніяк не захистить тебе від справжньої небезпеки!

– Мені не потрібен чужий захист, – здивовано промовила, роблячи ковток гарячого какао, яким досі гріла руки. – Справді думаєш, що я не здатна постояти за себе? До того ж, як виявилося, поряд з тобою небезпека тільки ближче.

– Ти не знаєш, про що мовиш! Вітер слабкий духом, він не вистоїть перед тим майбутнім, яке приготоване для тебе.

– Припини нести цю маячню. Навіть якщо попереду на мене чекає смерть в тортурах – не стану знову вестись на подібні провокації. Майже впевнена, що це зловісне майбутнє, яке ти мені обіцяєш – справа рук герцогів Рей та твоїх власних. Звісно, я погано пам'ятаю ті події, що заполонили мій розум, коли в моє ж тіло прикликали дух Санти Рей... Та дещо просто таки викарбувалось на моїй пам'яті. І знаєш, що саме?

Я насмішкувато поглянула на напруженого чоловіка. Селен приховував власне обличчя, але ледь помітно повернувся в мій бік, виказуючи цікавість.

– Ти показався саме перед Сантою, чиї базові навички були на рівні немовляти після ритуалу. Це не дивно, адже вона пробула в царстві Араану цілі століття. Всім відомо, що діти найбільше довіряють тим, кого бачили на початку життя. Ви з бабцею привели душу пращурки через дзеркала, за допомогою ритуалу виклику. Мені ж розповідали все в іншому вигляді, аби я мовчки поступилася тілом. Разом з дядьком ви впливали на мою свідомість та розум цілих два роки – диво, що я не збожеволіла через стільки часу від подібних тортур. Тільки все ще не розумію, навіщо знадобилося тримати мене у власному тілі стільки часу?

Довге мовчання стало мені відповіддю. Я відчувала на собі важкий погляд демона, але продовжила спокійно насолоджуватися гарячим какао. Хотілося нарешті почути відверту розповідь стосовно минулого і відпустити його.

– Я не причетний до твого утримання, – промовив Селен, зчепивши руки на власних колінах. – Цим займалася герцогиня. В її планах не було ні твого повернення, ні повернення Санти. Адаманта прикликала дух пращурки, щоб з його допомогою ув'язнити брамарів вже своєю кров'ю. Божевільна робила безліч спроб, прикриваючись перед іншими родовими ритуалами відновлення. Та не вдалося – брамарі не відгукнулися, дух Санти не витримав агонії, а ти остаточно втратила зв'язок з реальністю. Цілих два тижні твоє тіло було порожньою оболонкою, а потім все змінилося. Втрутився друг твого ненажерливого дядька – Томас, здається. Старий щось запідозрив і викликав знайомого лікаря зі столиці. Коли той прибув – Чарлі благополучно покинув Хорт, а перед ним і герцогиня. Томас відправився на їхні пошуки, щойно твій організм почав відновлюватися, але... не пощастило.

– Що з ним сталося? – різко видихнула, стиснувши в руках кружку.

– Здається, його прибрали особисті офіцери герцогині, – насмішкувато відгукнувся демон. – Не треба пхати свого носа до чужих справ, коли тебе про це не просять.

Почувши його відповідь, я на мить заплющила очі, намагаючись вгамувати шум у вухах. Заспокойся, цьому демону не можна вірити на слово. Томас сильний воїн, він точно зміг би протистояти навіть офіцерам, коли на кону його ж життя. Але бісове герцогство повинно заплатити за свої дії сповна.

– Передай Адаманті, що я особисто прийду її провідати зовсім скоро. Відповім люб'язністю за люб'язність, так би мовити. А тепер йди геть, колишній герцог Селен Ріо Леонрад, і не псуй свято.

– Стримана, як завжди, – зареготав дух. – Тільки от, Скарлет, ти не здатна відняти чуже життя.

– О ні, Селене, вбивати я не збираюсь. Я змушу благати про смерть. Забирайся.

Вклавши чимало енергії в останній наказ – таки змусила його зникнути. Чоловік розчинився в повітрі саме перед приходом Томи, за яким слідував похмурий генерал. Останній підозріло озирався навкруги, ймовірно, відчувши ледь помітний сплеск сили, але нічого не говорив.

– Пробач, що так довго, – винувато вигукнув хлопчик, залізаючи на стілець, де щойно сидів демон. Проте, Тома виглядав абсолютно задоволеним, коли перед ним опустили великий, шоколадний торт, прикрашений ягодами. – Зате, я обрав нам найкращий десерт!

– Не страшно, Томо, – постаралася розслабитись та злегка усміхнутися хлопчику. Зараз не місце роздумам про минуле чи майбутню помсту. – Бачу, ваш вибір вартував того часу, що ви там були. Генерале, приєднаєтеся до нас?

– Я не голодний, – відгукнувся чоловік, стурбовано поглядаючи кудись в бік північної скелі.

– Якщо ти поспішаєш – можеш йти, – поглянув на нього Тома, беручись за столові прибори. – Я залишусь тут. Скарлет, ти ж не проти відсвяткувати зі мною?

–Тільки за, Ваша Величність, – відповіла, підсуваючи і до себе шматок торту.

– Впевнена? – генерал чомусь уточнив у мене, а не у короля.

– Звісно, – я знизала плечима. – Навряд чи хтось насмілиться нашкодити Томі, коли поряд з ним прямий нащадок древніх. Людям мало що відомо про першу расу, а тому й не наважаться йти проти невідомого ось так зразу. До того ж, я не просто займаю місце в еліті Буйтура.

– Тоді покладаюся на тебе, – важко зітхнув Лель, здаючись. Він коротко поглянув на короля і практично одразу зник в натовпі святкуючих.

Проводивши його задумливим поглядом, я повернулася до шоколадного десерту. Якщо знадобиться захистити Тому – зроблю це, не вагаючись. Просто тому, що сама обрала його бік, не через чужі маніпуляції. Мені так хотілося.