Розділ 12.

Переді мною сидів молодий чоловік з довгим, до самих стегон, каштановим волоссям. Слухняні прядки були переплетені чорною стрічкою на маківці, а хитрі, сірі очі розглядали мене у відповідь. Витончена, але хижа краса незнайомця зачаровувала, як і добра усмішка на гарних устах.

Одягнений в шкіряні брюки, кінці яких заправлені в чоботи, та темно-сіру сорочку на запах з широкими рукавами, що повністю ховали руки. Надто легка тканина для півночі та помітно, що холод його зовсім не турбував.

– Навіщо ти покликала мене, теє? – він з цікавістю схилив голову до лівого плеча.

– Хотіла дізнатися більше про духа ріки, що пересікає обидва королівства.

– Демонів стихій не кличуть через такі дрібниці, – захихотів дух. – Невже дійсно справа лише в цьому?

– Демонів стихій? Не духів?

– Звісно ні, – молодий чоловік посміхнувся, демонструючи гострі зуби. – І він, і я – демони своєї стихії. Не боги, але й не прості духи. Чому тебе це цікавить?

– Мене багато що цікавить, – відгукнулася, мимоволі усміхнувшись йому. Хоч незнайомець і був моторошним, та з ним неймовірно спокійно. Звідкись я знала, що молодий чоловік радіє нашій зустрічі, але намагається цього не показувати. – Пробач, що лише зараз позвала тебе.

– Ти не знала про мене раніше, тому пробачаю. Та тепер зви частіше, добре?

– Як я можу до тебе звертатись?

– Лад. Кочові племена з півдня так мене звуть. Чи хочеш дізнатися справжнє ім'я?

– Ні, не шкодь собі, мені достатньо цього імені.

– Гаразд, – загадково усміхнувся Лад. – То чого ти бажаєш, Скарлет?

– Розкажеш мені про демона Селени? – запитала у відповідь, спостерігаючи за мімікою парубка.

Він вмостився на підвіконні поряд зі мною, закинув ногу на ногу, і, роздумуючи, заплющив очі. Зробив вигляд, що вагається, а за мить знову повернувся до мене, даруючи хитрий погляд.

– Тільки якщо підеш на домовленність зі мною, – дух навіть піддався вперед від нетерпіння. – І взамін я розповім усе, що ти захочеш знати.

– Спочатку розкажи, про яку домовленність йде мова.

– Нічого надзвичайного, – демон усміхнувся, примруживши сірі очі та сперся спиною на віконну раму. – Проведемо ритуал Сомо і зможеш вільно бачитися зі мною в будь-який час. Натомість, я зможу приймати матеріальний вигляд частіше. Не хвилюйся, тобі ритуал жодним чином не нашкодить, даю слово.

– Це все, на що впливає ритуал? – недовірливо уточнила, чудово пам'ятаючи його хитрий вираз обличчя.

– До всього, в тебе посилиться зв'язок з вітром, – він знизав плечима і в очікуванні поглянув на мене: – то що? Ти згодна?

– Впевнена, що ти недоговорюєш, – похмуро відгукнулася. – Але якщо це дійсно все, на що вплине цей ритуал – гаразд, я згодна.

– Чудово! – судячи з щасливого виразу обличчя Лада, я про це ще пожалкую. Але як інакше мені дістатися правди? Так, це демон, чиє справжнє ім'я мені не відоме, але я так само знала, що шкодити мені він не збирається. Все ж, його ауру я чудово відчуваю. – Тоді кусай.

Він підкотив рукав лівої руки і простягнув мені кінцівку, відкриваючи власне зап'ястя.

– Вибач, що?

– Кусай давай, тобі потрібно випити трохи моєї крові, щоб активувати ритуал.

– Якщо ти мене обманюєш – я тебе вб'ю, – роздратовано пообіцяла, на що Лад лише усміхнувся і підняв руку вище.

Повернувши кінцівку до себе – подумки вилаялася на це божевілля та прокусила чужий зап'ясток до крові. На щастя, з оновленними зубами зробити це було легко – не дарма вони тепер гострі. Практично одразу відчула на губах присмак гарячої крові і, пересиливши себе, зробила ковток.

Відсторонившись – в очікуванні поглянула на демона. Він щось тихо прошепотів і слід від мого укусу миттю затягнувся. На його місці з'явився дивний візерунок печаті, який я не встигла розгледіти – Лад повернув рукав на місце.

– Тепер моя черга. Давай свою руку.

Похмуро простягнула йому праву кінцівку, на що він задоволено гмикнув і самостійно підкотив рукав сорочки. Та щойно демон побачив ледь помітний малюнок змії на моїй руці – якось вже надто кровожерливо посміхнувся.

Він не дав мені і слова сказати, схилившись до зап'ястка. На коротку мить шкіри торкнулися гарячі губи, а потім різкий укус змусив здригнутися.

Лад зробив чималий ковток моєї крові, перед тим як відсторонитися та прошепотіти ті ж самі слова, які промовляв над слідом від моїх зубів. Перш ніж ранки, залишені гострими іклами, затягнулися, я якось відсторонено відмітила, що вони відділили голову блакитної змії від її тіла.

На місці укусу так само з'явилася печать з переплетінням сиволів і я повернула руку, щоб розібрати написане. Складалося враження, що в цій печаті символи накладались один на одного, через що прочитати їх я змогла не одразу. Та коли змогла...

– Я тебе таки вб'ю, – зло видихнула, піднявши погляд на демона. Його винуватий вираз обличчя дав зрозуміти, що ступінь провини він таки усвідомлює. – Який до біса ритуал заручин?!

– Він тебе ні до чого не зобов'язує! – розгублено вигукнув Лад, зістрибуючи з підвіконня. – Це просто заручини, древній ритуал єднання, який допоможе мені вільно матеріалізовуватись! Зви, як заспокоїшся, а зараз бувай.

Демон розлетівся вітром, перш ніж сягти землі, і зник, залишаючи по собі лише сніг та печать на моїй руці.

Роздратовано вдаривши по віконній рамі, де щойно сидів дух, я піднялася на ноги. Гаразд, бажає бути моїм нареченим – хай насолоджується новим статусом сповна. Якщо вже додумався з'єднати нас старим ритуалом – цей демон пожалкує про своє рішення.

Зате тепер я точно дізнаюся від нього все необхідне. Варто таки заспокоїтися, щоб не прикінчити Лада при наступній зустрічі. Все ж, в дечому він не збрехав – цей ритуал мені не зашкодить.

Кинувши погляд на флейту, яку досі тримала в руках, я шумно зітхнула. Музичний інструмент чудово підходить для управління стихіями, можливо, навіть на брамарів зможе впливати. Мирна зброя, яку точно не хотіла б бруднити чужою кров'ю.