Розділ 11.

Настирливий голос Сато над головою змусив розплющити очі, роздратовано поглянувши на збентеженого блондина. Сфокусувати погляд на напарнику було важко, адже зараз я бачила одночасно і його, і його ауру в таких подробицях, що розболілися очі.

– Звідки в тебе третє око? – ошелешено вигукнув Берсерк, змушуючи здивуватись вже мене. – Виходить, Буйтур не помилився – ти дійсно повноцінна древня?

– Що ти верзеш? – запитала, втомлено піднімаючись на ноги. Чомусь весь одяг був мокрим, навіть волосся. Та й блондин сухіше не виглядав. – Яке ще око? Яка повноцінна древня? І чому я вся мокра?

– Точно збожеволіла, – вимовив хлопець, з сумнівом поглянувши на мене. Тільки тепер я помітила, що за спиною Берсерка стояла тендітна дівчина з густим, шоколадним волоссям та великими, сірими очима. Одягнена в довгу сукню та світлий плащ, підбитий хутром. – А про око я серйозно, їх в тебе три!

Помітивши мій розгублений погляд, незнайомка дістала кишенькове люстерко і несміливо простягнула його мені. Вдячно кивнувши – взяла до рук дзеркало та похмуро піднесла ближче до обличчя. Здригнувшись від побаченого, я шоковано розглядала третє око над звичними двома.

Таке ж синє, воно виявилося цілком реальним. Хіба що кліпало окремо від перших очей і ним я бачила лише аури, енергію та магію довкола.

– От і навіщо це? – розгублено видихнула, коли раптом помітила ще деякі зміни. Зуби! Мої ікла змінили звичну форму, ставши помітно гострішими, як і писалось в тій книзі з історії древніх. – Жах.

– Та не так вже й погано, – заспокійливо поплескав мене по спині некромаг. – Виглядає гарно, хоча й моторошно.

– Сато! – обурливо вигукнула дівчина, підійшовши ближче. Вона винувато поглянула на мене і промовила: – вибачте, мій наречений іноді жахливий невіглас. Моє ім'я Власта Хорей, я давно хотіла з вами познайомитись, леді. А виглядаєте ви справді чудово – мало кому вдається пробудити першу кров.

– Не звикла я до такої кількості очей, – спантеличено відгукнулася, повертаючи дзеркальце власниці. – Чекай, ти сказала Хорой? Невже донька генерала Хорой?

– Ні, племінниця, – похитала головою дівчина. – Ви знайомі з моїм дядьком?

– Чула про нього, – розмито відповіла і усміхнулась новій знайомій: – що ж, приємно познайомитись, Власто. Сато чимало розповідав про тебе. Моє ім'я Скарлет Рей. І не звертайся до мене на "ви", будь ласка. Ми ж приблизно одного віку.

– Дякую, Скарлет, – широко усміхнулася символістка, на що отримала теплий погляд від нареченого.

– І все ж таки, чому весь мій одяг мокрий? – запитала, пам'ятаючи, що так глибоко в річку не заходила. Повернувшись до Берсерка, додала: – ти теж сухістю не відрізняєшся.

– Ми помітили, що вода почала здійматися навколо, оточуючи твоє тіло з усіх сторін, – знизав плечима Сато. – Перш ніж Селена накрила тебе з головою, я встиг втрутитися. В результаті, ти втратила контроль над стихією і нас таки накрило. Що ти взагалі там робила?

– Тренувалася, – відповіла, взуваючись. Було холодно, та й вологий одяг радості не додавав. Добре хоч плащ сухий та теплий. – Навіщо ще мені лізти в річку?

– Оце я вже не знаю, – обурливо вигукнув блондин. – В тебе постійно якісь ідеї виникають, не завжди сумісні з життям.

– Від Северина набрався?

Берсерк ображено пирхнув, склавши руки на грудях. Власта, спостерігаючи за нашою дрібною суперечкою, лише засміялася. Вона вивела в повітрі дві руни вогню, якими миттєво висушила і мене, і нареченого. І чому я не додумалась до такого просто рішення?

– Дякую, – я кивнула дівчині. – Що ж, в будь якому разі, я вдячна вам за допомогу. Давайте хоча б пригощу вас? Здається, я бачила поблизу кав'ярню.

– Ні, дякую, ми поспішаємо зараз, – відмовився блондин, пропонуючи лікоть Власті. – Та й ти мені нічого не винна, все ж, це я тобі за допомогу на кордоні зобов'язаний.

– Скарлет, чи можу я запросити тебе в гості до маєтку Хорой? – раптом запитала символістка. – Буду рада поспілкуватися більше.

– Гаразд, – розгублено погодилась. Артен Хорой не був погано налаштований до мене, коли просив про допомогу для короля, може, це не така вже й погана ідея? Та й вміння Власти мене цікавили. – Тоді до зустрічі, Власто, Сато.

Усміхнувшись мені, вони пішли далі, окраїною міста до незнайомого будинку. Напевно, там і жив генерал, хоча хтозна.

Похитавши головою, я знову наблизилася до води. Похмуро поглянула на власне відображення з трьома очима і зрозуміла, що навіть ховати третє не стану. А сенс? Всі й так звуть мене древньою, дехто з генералів ще й дослідити мою кров хотів. Та й Сато з генеральською племінницею мене вже бачили в такому вигляді.

Гм.. цікаво, а хто саме з головної вісімки хотів використати древню кров? Коли розмовляла з Буйтуром чомусь навіть не подумала уточнювати – всі з них і без того виділися ворогами.

Та ставлення до мене того ж Леля змінилося після вчорашньої зустрічі, коли той розшукував маленького короля. Невже вирішив, що я можу стати добрим союзником?

Як би там не було, але й поведінка Северина була незрозумілою. Навіщо казати мені пробудити брамарів і використати тих, в разі небезпеки, проти генералів? Просто бунтівна натура некромага? Чи я маю стати зброєю в його руках?

Важко зітхнула та рішуче відкинула зайві роздуми. Мої здогадки нічим не підтвердженні і зараз це лише трата часу. Кинула останній погляд на спокійну річку й підвелася на ноги. Варто вже повертатися до дому.

Повернувши в бік Омор, я накинула капюшон та попрямувала вулицями в знайомий район. Поспішати не хотілось, тож просто прогулювалась, вивчаючи столицю та помічаючи останні приготування до фестивалю. Здається, він має розпочатися цієї ночі.

Замислившись, я звернула на вулицю Майстрів, яка складалася з численних майстерень та магазинів. Артефактори, травники, ковалі, ювеліри – здавалося, їх було безліч. Це різноманіття зацікавило, тож хотілося побачити все ближче.