Розділ 10.

За роботою у майстерні непомітно минула вся ніч. Зі мною подібне часто траплялося – так захопитися вдавалося лише тренуваннями чи власними експериментами. От і сьогодні я вивчала мінерали, поєднуючи ті з древніми символами.

Прагнула полегшити важку ауру каміння, з чим не могли впоратися навіть метали. Срібло було гарним провідником енергій, але саме поле мінералів не послабляло. Будучи лікарем, а не артефактором – не розуміла, з чим це пов'язано. Адже в сполученні з камінням метал, в більшості випадків, ставав його носієм. Звісно, таке траплялося не завжди.

Золото та срібло теж мали своє поле, яке поступалося ведучою роллю не кожній дорогоцінності. Відносно людської аури, вони були більш лояльними та легкими. Проте й вплив мали невеликий.

Майже всю ніч я витратила на роздуми, але так нічого суттєвого і не досягла. Як поєднати м'який метал та важку ауру мінерала, щоб перший не поступився і не дозволив поглинути власне поле? Теоретично я могла досягти потрібного ефекту завдяки рунам і тоді вони просто не поєднаються, дисонансом впливаючи на організм. Тільки це принесе більше шкоди, ніж користі.

Якщо ж поставити на срібло руни нейтралізації і поєднати з каменем – це призведе до повної втрати аури останнього. Від мінерала залишиться сама лише назва і ніякої користі він вже не принесе.

Подавити побічний ефект від впливу природньої енергії – знову ж таки, вдвічі зменшити силу каменя. В результаті всі зусилля зникнуть дарма.

Вже під ранок я вирішила спробувати посилити ауру метала, а не послаблювати її у мінерала. Срібло давалося мені легше, тому, переважно, працювала з ним, не чіпаючи примхливе золото.

Загалом, ідея була хорошою, але проблема в іншому. Я не знала, яка руна допоможе у втіленні мого задуму. Посилити енергію метала, який її практично не має, будучи цілковитим провідником – виглядало абсолютно утопічним замислом.

І ущільнити справді необхідно саме енергію, а не властивості матеріалу. Ніби накласти фільтри на ту силу, яку може проводити срібло.

Мудруючи з рунами, я таки дійшла висновку, що треба підвищити концентрацію срібла відносно мінерала. Першого має бути більше, в співвідношенні 4/1. Якщо перебільшити – метал починав поглинати ауру основної частини прикраси або ж артефакту. Так, саме поглинати, а не проводити її.

В більшості варіантів саме це співвідношення було ідеальним. Звісно, є й винятки, за яких потрібно змінювати формулу, але зустрічалися вони рідко.

Втомлено підвівшись з-за широкого дубового столу, я протерла очі. Обернувшись до вікна, помітила, що вже ранок. Сонце лише сходило, але сутінки відступили.

Цього дня бурі не було. Навіть хмари на чистому небі зустрічалися рідко, тому я й вирішила не сидіти вдома, а трохи прогулятися столицею.

Піднявшись на другий поверх – попрямувала в ванну кімнату. Холодний душ допоміг підбадьоритися і зігнати сонливість, хоча й спати бажання не було.

Сьогодні я не одягала звичний широкий одяг чи елегантні сукні. Підібрала прості брюки зі шкіряним ременем, щільну сорочку з довгими рукавами, які трохи розширялися від ліктів. Поверх неї надягалася розшита накидка без рукавів у вигляді короткої желетки.

Волосся зібрала в низький пучок на маківці, перехопивши той срібною спицею – давній подарунок батька. Здається, я й не використовувала її після пожежі. Та зараз була вдячна Амеліс, що поклала спицю до моїх речей.

Поглянувши на власне відображення – вперше затрималась перед дзеркалом. Моє тіло помітно змінилося за остані роки. Здається, тепер я навіть не була такою похмурою та відстороненою, як раніше.

Сьогодні мені виповнилося двадцять два роки. Сині очі насиченого кольору помітно виділялися у всьому образі, трохи сяючи через власну магічну енергію. Риси обличчя стали більш чіткими, виражаючи впевненність та серйозність. Два роки тому ще мала ледь помітні щоки, та тепер на мене дивилась доросла аристократка.

Постать горда, статура витончена та струнка, але сильна – навіть крізь закритий одяг впізнавалося тіло воїна. Звісно, мені ще є куди рости, але навіть зараз було чим пишатися.

Я не зрівняюся силою з жодним генералом, перевершити когось з цієї вісімки без допомоги брамарів не зможу, але... Вже зараз входила до еліти одного з них. Не знаю, чому Северин вирішив прийняти мене, навіщо повів за собою, та чи довго я йтиму цим шляхом?

Навряд чи.

Так само, як і Буйтур, я поважала власну свободу.

Спустившись на перший поверх – накинула на плечі теплий плащ, взула високі, шкіряні чоботи та вийшла на вулицю.

Морозне повітря приємно наповнило легені. І чому лише тут, в столиці ворожої країни, почала справді насолоджуватися життям?

Похитавши головою, я вирішила перекусити, тож, за звичкою, повернула в бік знайомої пекарні. Вже там взяла декілька м'ясних рулетів та ще й у подарунок отримала від привітного господаря шоколадне печиво. Зрадівши улюбленим ластощам – щиро подякувала і пішла на вихід.

Вже в дверях мимохідь активувала символ вдалої торговлі, який легко відбився на вхідних дверях. Безкорислива доброта завжди знаходить відгук в інших.

Хм.. як там було у прислів'ї, яке постійно повторювала мати? "Один добрий вчинок спонукає на нові"? Отож бо.

Діставши з паперового пакета рулет, я відкусила шматок так само йдучи вулицею. Взагалі не аристократично, та зараз мене це мало хвилювало. Тут я відчувала себе воїном, яким і була, а не леді.

Сьогодні ще Скарлет Рей. А потім я відмовлюсь від цього родового імені так само, як Рей відмовились від мене. Щойно знищу герцогство. Та для втілення цієї мети варто чимало тренуватись. Що вже там, і зі стихіями теж.

Йшла в бік північної скелі, повільно снідаючи чудовою випічкою, коли раптом відчула жахаючу ауру. Ледь не вдавившись від відчуття морозу по шкірі, я повільно озирнулася.

Всього за два кроки від мене йшов молодий чоловік, чиї зелені очі просто палали від люті. Каштанове волосся пострижене коротко, тільки зверху прядки були трохи довшими, а в вухах чорні сережки у вигляді простих цвяхів. Невідомий рухався впевнено, роблячи широкі кроки, через які довгий плащ розлітався чорними крилами за його спиною.