Розділ 6.

Тріскотіння вогню в каміні навіювало давні спогади, які відкрило Сузір'я напередодні. Я ще не встиг їх обдумати, коли отримав термінову звістку від короля. Дарен Торано Радослав стояв біля ліжка маленького спадкоємця, мовчки спостерігаючи за сплячим сином.

Принц заснув відразу після ритуалу прив'язки вищого демона і міг проспати тепер декілька днів. Все ж, король поспішив з прийняттям такого рішення. Хлопчик був замалим для цієї сили і я не був певен, що він впорається самостійно.

– Мені потрібна твоя допомога, – мовив Його Величність, повертаючись до мене. Все ж, ззовні принц пішов в матір, але сила та воля точно були батьківськими. Чорнявий чоловік з такими ж чорними очима дивився серйозно, підбираючи слова, які міг би сказати мені: – зовсім скоро сину доведеться прийняти корону. Розумієш же, що генерали не передадуть йому трон так легко?

– Ви не в того просите про допомогу, – ніяково прокашлявшись, відповів королю. – Ваша Величність, що може заподіяти старий шаман проти восьми генералів Іннез? Я з радістю допоможу Його Високості, але для його захисту мені сил не вистачить. Єдина моя зброя – знання та досвід.

– Не восьми, деякі визнають право королівської крові, – на мить в погляді Дарена промайнула безпорадність. – Але їх меншість. Я буду поряд не так довго, як би того хотілося. Необхідно захистити Тому, допоки син не зможе зайняти трон як повноправний правитель.

– І все ж, не в моїх силах протистояти генералам, – зітхнув, відвертаючись до широкого дзеркала, що висіло на стіні. – Я розумію серйозність ситуації – демонів не можна садити на трон. Не знаю, коли саме, та сюди прийде більш рішучий шаман. Принц попросить його про допомогу і отримає набагато більше, ніж очікував. Древня кров оберне давнє прокляття Розлому проти прийдешньої сили.

– Впевнений, що він допоможе? Сам же сказав – шамани не ті, хто зможе протистояти генералам.

– Не перекручуйте мої слова, Ваша Величність, – обурено вимовив, поглянувши на чоловіка. – Я говорив тільки за себе.

– Сузір'я щось показало? – схвильовано запитав Дарен. Він був ледь не єдиним, хто знав про тонкощі шаманських вмінь, тому відразу зрозумів, про що мова.

– Так. Проблема в тому, що цей шаман не визнає над собою богів. Йде шляхами, що проклало Сузір'я, а іноді коїть що вздумається. Генералам не скориться, але...

– Ти впевнений, що такого безпечно підпускати до Томи? Божевільних серед вас чимало, а якщо цей йде проти богів...

– Якщо Його Високість знайде спільну мову з бунтарем – той стане кращим союзником для Томи.

Знову поглянувши на власне відображення, я бачив обличчя старця ще декілька ударів серця, а потім риси почали змінюватися. Розгледіти шамана, що мав прийти на ці землі, не вдавалося, але холодний, похмурий погляд належав вже не мені.

– Прокидайся, шаленство, – ледь чутно мовив, не відводячи очей від дзеркальної поверхні. – Твоя присутність потрібна тут.
 

Знову дурнувате видіння прийшло уві сні, але тепер пробудження було інакшим. Складалося враження, що всі мої органи палають зсередини, ніби артеріями текла лава, а не кров. Розплющуючи очі, я зрозуміла, що за вікном досі стоїть ніч.

Важко сіла на ліжку, відчуваючи жахливий жар, та відкинула ковдру, коли погляд зачепився за дивний візерунок на кисті правої руки. Він нагадував змію своїм синім переплетінням, яка пульсувала, ніби була окремим живим організмом. І цей пульс, згодом, почав підлаштовуватися під мій власний.

Спостерігаючи за малюнком на власному тілі, я раптом згадала дещо з власного, довгого сну. В ньому я погодилася прийняти дар духу води – її голос. Саме цю руку я занурила в Селену, коли почула її хранителя. Невже дар дає про себе знати таким чином?

Та зараз справді відбувалося щось дивне. Ніби після слів старого шамана з останнього видіння мене почала розривати зсередини власна магія. Рвалася на волю не сирою енергією, вона трансформувалася в голос стихій.

Розуміючи, що ще трохи і точно збожеволію через голоси, які чулися в кожному звуку, я піднялася на ноги. Через жар, що обпікав тіло зсередини, шкіра почервоніла, ніби нагріте залізо.

За вікном зірвався вітер, нервуючи своїм виттям, схвильовано дзвонячи склом у вікнах. Стихії ніби зійшли з розуму в одну мить. Зараз я не могла розібрати те, що вони хотіли донести до мене власним буйством.

Ігнорувати таку поведінку власної магії я не могла, а тому вирішила спуститися на цокольний поверх. Раніше, ще створюючи каркас рунічними арканами, я не оминула й просторе приміщення, яке знаходилося нижче рівня землі. На щастя, через скелясту місцевість, посилити стіни та стелю зали було не складно. Натомість тепер могла вільно тренуватися, не боячись зруйнувати власний дім знищенням опор.

Тренуватися я не збиралася, але втихомирити стихії потрібно, інакше все могло закінчитися не дуже радісно.

Та щойно опинилася в залі, як ноги безсило підкосилися, змушуючи осісти на кам'яну підлогу. Стихії не чекали, їхній гул тепер лише наростав. Не знаю, звідки в закритій залі взявся вітер, але він закружляв навколо, змітаючи з собою рідкий сніг.

– Припиніть це, – похмуро вимовила, виводячи в повітрі нові символи. Саме рунам підкорення я віддавала енергію, яка тепер переповнювала тіло. – Чому ви сказилися?

– Брамарі... – з усього гулу, який ще лунав в залі, я розібрала лише одне слово, а згодом наступне: – розбудиии...

– Брамарів розбудити? Тоді я знищу половину Іннез, ви цього бажаєте? – роздратовано вигукнула, втомлено піднімаючись на ноги. – Я не робитиму цього, адже й сама не переживу їхнього нашестя.

– То ти не впевнена в собі, дівчинко? – насмішкувато мовив тихий, чоловічий голос. – Довго ще займатимеш настільки жалюгідну позицію? Спадкоємиця герцогів Рей дозволила ув'язнити себе молодшому генералу – це навіть не смішно.

– Селене, то це твоя витівка? – я озирнулась, в пошуках дивного чоловіка, але так нікого й не побачила. Його голос приніс з собою вітер, що закружляв навколо мене пластівці снігу. – Чого ти прагнеш?