Розділ 3.

Коли перед нами виросли круті скелі, з покритими снігом вершинами, стало зрозуміло, що підготовку до ритуалу потрібно починати тут. Ближче підходити вже небезпечно. Кивнувши Дану, своїй правій руці, я дав знак решті шаманів починати. Амулети секретар губернатора передав ще декілька годин тому, щойно вирушили до кордонів, тому все мало вийти.

Всі присутні розуміли, для чого тут зібралися. Я не приховував від своїх людей, ймовірних наслідків ритуалу, навіть якщо все вдасться. Підкорити примар другого виміру не дано нікому. Принаймні, без жертв. А жертвою, часто, було життя. І всі шамани це чудово розуміли.

Проте, знаючи, наскільки мало шансів вижити, зі мною все одно відправилося майже сім десятків майстрів. Я знав, що вони відчувають, адже був таким самим. Шамани однаково шанували як життя, так і смерть, тож віддати плоть і кров іншому світу, щоб захистити власний, було для усіх честю.

– Ти теж відчуваєш це, Дам'яне? – запитала Санта, поправивши комір. Жінка всміхалась, не відводячи очей від примар, які виднілися навіть з такої відстані. – Такий шанс випадає раз на декілька століть, якщо не менше. Можливість торкнутися енергій зовсім іншого порядку… ох, в мене мурахи по тілу від одного лише передчуття.

– Не хотілося б так швидко прощатися з усіма, – відгукнувся, озирнувшись на своїх людей. Магічні кола вже сяяли від влитої сили, яка мала підтримувати п'ятьох сміливців, серед яких був і я з Даном та Сантою. – Ти ж розумієш, що наша плоть згорить, щойно ми торкнемося цього виміру?

– Звісно, – кивнула жінка. – Але я не хочу, щоб ця сила згасла. Гадаю, древня кров клятого роду Рей допоможе мені передати це диво сину.

– Ми тут, взагалі-то, щоб розділити світи, а не поєднати їх ще сильніше, Санто, – промовив Дан, наблизившись. Він теж дивився на примар, оцінюючи кожен подальший крок.

– Покинь, ти й без мене чудово знаєш, що ми не роз'єднаємо цілі виміри, – позіхнула жінка. – Наших сил просто не вистачить. А от позбавити примар можливості впливати на наш світ – цілком можливо. Та віддати своє життя лише для цього – нудно. Можливо, я й не найкраща мати, коли вирішила залишити сина заради того, щоб вбитися оригінальним способом, але дарунок я йому зроблю. Навряд чи впораюся з примарами вищого порядку, та брамарів точно заберу. Що ж, була рада товаришувати з вами ще з днів академії. Прикрийте мене, Дам'яне, Дане.

– Ти завжди була божевільною, Санто, – зітхнув Дан, але почав сплітати руни для майбутнього бою.

– Чи не тому ти й закохався в мене? – підморгнула білявка, тепло усміхнувшись другу, чим змусила того почервоніти.

Це було несподівано, адже ці двоє так і не стали парою. Але й своїх сімей не мали, хіба що у Санти був п'ятирічний син. Вона так і не сказала, хто був батьком малого Адама, але я здогадувався, що ним міг бути Дан. Та правди так ніхто й не знав, Дану вона відразу повідомила, що син не його. Все ж, сімейство Рей було категорично налаштоване до такого нареченого для спадкоємиці. Не дивно, що мортівський рід Санта не любила, тому після практики в Іннез так і не повернулася в рідну країну.

– Шалений шаман, – похитав головою Дан, усміхаючись. – Що ж, покажемо востаннє, на що ми здатні, Санто. І ти, Дам'яне, не спи.

– Звісно, я не відстаю, – кивнув друзям.

Щойно магія магічних кругів торкнулася наших аур, як усі кинулись вперед. Примари, відчувши палаючу енергію шаманів, яку більше не приховувало "Драконяче око", рвонули нам назустріч.

Певне, останнє, що я бачив, перш ніж все заволокла Темрява чужого виміру, це щасливі обличчя друзів, що стали вільними в останньому бою. Кожен з нас знав, що живим звідси не вибереться. Ця реальність більше не в силах нас стримати.

Чомусь, я дуже яскраво бачив дії Санти – як вона сплітала аркани з рун, поєднуючи те, чого не поєднував ніхто до неї. Символи ланцюгів, що охоплювали брамарів, замикаючись її кров'ю. Життєво важлива рідина неймовірно швидко покидала її бліде тіло через розірвані зап'ястя. Вона не намагалася вижити, маючи єдину ціль – підкорити примар.

Ми з Даном стримували потойбічну енергію, видихнувши з полегшенням, коли примари кинулись назад, щойно зрозуміли дії нашого шаленого шамана. Санта змогла підкорити брамарів. Не всіх, але й не одного. Та точної кількості я не бачив. Рунічні ланцюги розсіялись в просторі, коли струнка фігура Адаманти Санти Рей повільно опустилася на кам'яну землю. Кров з її закривавлених рук більше не покидала тіло через жахливі опіки. Вогонь Темряви забрав її праву руку до самого плеча, тоді як відірвана ліва кінцівка лежала поряд з бездиханним тілом.

Крик Дана змусив повернутися до нагальних дій та відвести погляд від мертвого товариша. Він теж бачив, що Санта пішла першою, але намагався докласти максимальних зусиль, щоб все було не дарма, перш ніж послідує за нею. Бліде обличчя друга та напруга в усьому його тілі показували, наскільки важко давалась концентрація на одних лише рунах та примарах. 

Енергія, яку дарували інші шамани, дуже швидко закінчилася. Ми встигли створити печать між вимірами на чужій силі, але закривали на силі крові. Власної енергії так само вже не було.

– Скоро зустрінемось, Санто, – тихий видих Дана поряд здавався настільки голосним в цій тиші, що звучав набатом в голові навіть після того, як тіло друга розірвали зникаючі примари. Їх затягувало в рідний вимір, куди вони не збиралися повертатися. Проте, печать ще не була завершеною.

Я не міг відступити, відчуваючи кров Дана на власних руках та не відводячи очей від решток, які залишилися від тіла шамана. Спостерігати за їхньою смертю та не мати можливості допомогти виявилось надто важко. Та я мав завершити те, на що ми усі поклали власні життя.

Останні руни довелося писати кров'ю, аби все вдалося. В очах стояла темрява та в скронях досі пульсувало. Проте, шум крові в вухах затих лише тоді, коли я відчув, що печать завершена.