Розділ 3.

Коли перед нами виросли круті скелі, зверху покриті снігом, стало зрозуміло, що підготовку до ритуалу потрібно починати тут. Ближче підходити вже небезпечно. Кивнувши Дану, своїй правій руці, я дав знак решті шаманів, щоб починали. Амулети секретар губернатора передав ще декілька годин тому, коли тільки вирушили до кордонів, тому все мало вийти.

Всі присутні розуміли, для чого тут зібралися. Я не приховував від своїх людей, що може нас чекати після ритуалу, навіть якщо все вдасться. Підкорити примар другого виміру не дано нікому. Принаймні, без жертв. Частіше, жертвою було життя. І ми всі, як шамани, чудово це розуміли.

Проте, знаючи, що вижити шансів майже немає, зі мною все одно відправилося майже сім десятків майстрів. Я знав, що вони відчувають, адже був таким самим. Ми однаково шанували як життя, так і смерть, тож віддати плоть і кров іншому світу, щоб захистити власний, було для нас честю.

– Ти теж відчуваєш це, Дам'яне? – запитала Санта, поправивши комір. Жінка усміхалась, не відводячи очей від примар, які виднілися навіть з такої відстані. – Такий шанс випадає раз на декілька століть, якщо не менше. Можливість торкнутися енергій зовсім іншого порядку.

– Не хотілося б так швидко прощатися з усіма, – відгукнувся, озирнувшись на своїх людей. Магічні кола вже сяяли від влитої сили, яка мала підтримувати п'ятьох сміливців, серед яких був і я з Даном та Сантою. – Ти ж розумієш, що наша плоть згорить, щойно ми торкнемося цього виміру?

– Звісно, – кивнула жінка. – Але я не хочу, щоб ця сила згасла. Гадаю, древня кров клятого роду Рей допоможе мені передати це диво сину.

– Ми тут, взагалі-то, щоб розділити світи, а не поєднати їх ще сильніше, Санто, – промовив Дан, наблизившись. Він теж дивився на примар, оцінюючи кожен подальший крок.

– Покинь, ти й без мене чудово знаєш, що ми не роз'єднаємо цілі виміри, – позіхнула жінка. – Наших сил просто не вистачить. А от позбавити примар можливості впливати на наш світ – цілком можливо. Проте, віддати своє життя лише для цього – нудно. Можливо, я й не найкраща мати, коли вирішила залишити сина заради того, щоб вбитися оригінальним способом, але дарунок я йому зроблю. Навряд чи я впораюся з примарами вищого порядку, та брамарів собі точно заберу. Що ж, була рада товаришувати з вами ще з днів академії. Прикрийте мене, Дам'яне, Дане.

– Ти завжди була божевільною, Санто, – зітхнув Дан, але почав сплітати руни для майбутнього бою.

– Чи не тому ти й закохався в мене? – підморгнула білявка, тепло усміхнувшись другу, чим змусила того почервоніти.

Це було несподівано, адже ці двоє так і не стали парою. Але й своїх сімей не мали, хіба що у Санти був п'ятирічний син. Вона так і не сказала, хто був батьком малого Адама, але я здогадувався, що ним міг бути Дан. Та правди так ніхто й не знав, Дану вона відразу заявила, що син не його. Все ж, сімейство Рей було категорично налаштоване до такого нареченого для спадкоємиці. Не дивно, що Мортівський рід Санта не любила, тому після практики в Іннез так і не повернулася в рідну країну.

– Шалений шаман, – похитав головою Дан, усміхаючись. – Що ж, покажемо востаннє, на що ми здатні, Санто. І ти, Дам'яне, не спи.

– Звісно, я не відстаю, – кивнув друзям.

Щойно магія магічних кругів торкнулася наших аур, як ми кинулись вперед. Примари, відчувши палаючу енергію шаманів, яку більше не приховувало "Драконяче око", рванули нам назустріч.

Певне, останнє, що я бачив, перш ніж все заволокла Темрява чужого виміру, це щасливі обличчя друзів, які, нарешті, могли звільнитися в цьому бою. Кожен з нас знав, що живим звідси не вибереться. Ця реальність більше не в силах нас стримати.

Чомусь, я дуже яскраво бачив дії Санти, як вона сплітала аркани з рун, поєднуючи те, чого не поєднував ніхто до неї. Символи ланцюгів, які охоплювали брамарів, замикаючись її кров'ю. Життєво важлива рідина неймовірно швидко покидала її бліде тіло через розірвані зап'ястя. Вона не намагалася вижити, маючи єдину ціль – підкорити примар.

Ми з Даном стримували потойбічну енергію, видихнувши з полегшенням, коли примари кинулись назад, щойно зрозуміли дії нашого шаленого шамана. Санта змогла підкорити брамарів. Не всіх, але й не одного. Та точної кількості я не бачив. Рунічні ланцюги розсіялись в просторі, коли струнка фігура Адаманти Санти Рей повільно опустилася на кам'яну землю. Кров з її закривавлених рук більше не покидала тіло через жахливі опіки. Вогонь Темряви забрав її праву руку до самого плеча, тоді як відірвана ліва кінцівка лежала поряд з бездиханним тілом.

Крик Дана змусив повернутися до нагальних дій та відвести погляд від мертвого товариша. Він теж бачив, що Санта пішла першою, але намагався докласти максимальних зусиль, щоб все було не дарма, перш ніж послідує за нею.

Енергія, яку нам дарували інші шамани, дуже швидко закінчилася. Ми встигли створити печать між вимірами на чужій силі, але закривали на силі крові. Власних сил так само вже не було.

– Скоро зустрінемось, Санто, – тихий видих Дана поряд здавався настільки голосним в цій тиші, що прозвучав набатом в голові навіть після того, як тіло друга розірвали зникаючі примари. Їх затягувало в рідний вимір, куди вони не збиралися повертатися. Проте, печать ще була не завершеною.

Я не міг відступити, відчуваючи кров Дана на власних руках та не відводячи очей від решток, які залишилися від тіла шамана.

Останні руни мені довелося вже писати кров'ю, а не лише підтримувати їх нею. В очах стояла темрява, та в скронях досі пульсувало. Шум крові в вухах затих саме тоді, коли я відчув, що печать завершена.

– Не вдасться вам довго побути вдвох, друзі мої, – мимоволі подумав вже на межі. – Ми впоралися.
 

Я різко сіла, намагаючись прийти до тями після жахливого сну. Що це було?! Продовження видіння під час вранішнього тренування!? Але ж я не медитувала...