Темрява

Темрява

- Загубись в мені... загубись в мені... - шепотіло щось у лісному повітрі. - Забудь себе у мені. Ш-шш-рррр.

Ліс, в якому панує темрява. Загубись у ньому - і ти зустрінешся з Єремією - володарем Темряви. Він повсюди. Він розчинений у просторі над цим темним лісом. Ти можеш відчути його, почути його, доторкнутися до нього своєю шкірою, але не охопити, не обійняти його, поки він не дозволить. Єремія вітає над тобою, кружляє, обвиває то холодком, то жаром, огортає то легкістю, то важкістю. Ні, це не здається, це не лише вітерець, - це дійсно володар темряви Єремія. Ще його називають просто лише Темрява. Отже, ви потрапили у пастку Темряви. Ви залишитесь там чи покинете прірву темряви? Ваші дії? Що ви оберете? Безмежність та нескінченність знаходження у невідомому стані, незрозумілому світі, який панує поруч зі звичайним? Чи повернетесь у свій примітивний світ існування та постійного побуду життя?

Як там не було, але ліс живий разом зі своїм господарем - володарем темряви Єремією, який і є тією самою Темрявою.

- Кекиліє, підожди! Ми цього лісу не знаємо. Може він таїть якусь небезпеку. - крикнув услід молодій дівчині парубок.

- Олесю, поки ти мене зупиняєш своїми засторогами, ведмідь втече та заховається десь. А нам треба зробити запаси на зиму. - відповіла дівчина та помчала на своєму коні за ведьмедєм, який від них втікав, перемкнувши межі з якимось дивним лісом, та загубився у ньому, ніби розчиняючись у темряві, яка слугувала межею з тим простором, де поки що знаходились мисливці...

Тварина остаточно щезла.

Кекилія вже встигла вбігти на коні у цей незрозумілий ліс, який дрімав у повній темряві.

Кінь під нею розчинився, але дівчина встигла зіскочити з простору, який до цього був її конем, та вміло приземлитися неушкодженою на землю.

Але Кекилію поглинула повна темрява. Вона навіть себе не бачила.

- Мене ж не просто так назвали на честь покровительки музики. - звернулася сама до себе дівчина на ім'я Кекилія та почала співати, голосно та красиво.

Олесь її почув, вглядаючись у хащі темного лісу, але не наважуючись ступити на його територію.

А потім на своєму коні обережно увійшов у ліс, повний темряви, роздивляючись все навкруги, прямуючи за звуками голосу Кекилії.

І цей кінь почав зникати, але Олесь виявився не таким спритним, тому впав, вдарившись об твердий ґрунт.

Втратив свідомість.

Через кілька годин Олесь прийшов до тями та покликав дівчину:

- Кекиліє! Кохана! Де ти?

Дівчина почула Олеся, лежачи на ґрунті, ніби в обіймах когось невидимого, який повністю її огортав ззаду, та почала відповідати співом, але щось тут же закрило їй рота.

Але перші ноти співу Олесь вловив та пішов за його напрямком, стараючись не збиватися зі свого шляху.

Через півгодини Олесь побачив Кекилію, яка нерухомо лежала на землі.

Хлопець протягнув руки, намагаючись підняти дівчину, але тут у просторі за її спиною проявилося чоловіче тіло, яке міцно її тримало.

Олесь замахнувся вдарити цього нахабу, щось визволити Кекилію, але навколо нього з'явилося багато таких однакових чоловіків, схожих, як дві каплі води, з тим, хто тримав дівчину.

- Ти мене не здолаєш. - заявили в один голос ці безкінечні двійники. - Я - Єремія - володар темряви. Підкорися мені добровільно або помреш.

- Ні! - крикнув Олесь, підготувавшись до бою.

- Темряву можна здолати світлом! - проспівала Кекилія, яку вже ніхто не тримав, тому вона піднялася на свої дві ноги, якій вже ніхто не затуляв рота.

- Світло... - замислився Олесь.

Він дістав з кишені згорток, розвернув його, - там у тканині лежав камінь бурштину, який дуже яскраво світився.

Кекилія підскочила до Олеся, доторкнулася до цього каменя та голосно заспівала, тримаючись за камінь, від чого бурштин почав світитися ще яскравіше, випромінюючи свої промені на всі боки, розпускаючи світлову енергію далеко від себе.

А потім бурштин запалав, ніби у цьому живому лісі й камінь бурштину ожив та зрозумів, що для врятування своїх господарів треба віддати якомога більше світла, щоб здолати темряву.

Так і вийшло.

Копії володаря темряви та й сам перший екземпляр, який раніше тримав дівчину за спиною, зникли. А ліс наповнився світлом.

Зник Єремія - господар темряви разом зі своєю темрявою.

Поруч Олеся та Кекилії з'явилися їхні коні, на які вони сіли та поїхали додому, вже не звертаючи уваги на ведмедя, який перестав від них ховатися, але лише дивився їм услід.