Глава дев'ятнадцята: Справа про царські сережки

 Змушена визнати свою не здатність розкрити справжню особу загиблої вона відклала в сторону її фотографію і взяла матеріали останньої їх спільної справи.
 Сім місяців тому в Верфі повинні були продані сережки Катерини другої, з царських вух даруванні імператрицею однієї місцевої аристократки під час поїздки в Крим. Події по видимому було досить яскраво, але в пресі особливо не висвітлювалося. Зате про Багіру Стівен Сікач зібрав матеріалів достатньо. Більша частина справи була присвячена саме її.
 Згідно з зібраними матеріалів, і було видно що цікавився він темою не один рік, Багіра сама удачлива злодійка коштовностей в нашій країні. Жодного разу вона не попалася, ні в правоохоронних органах, ні в всюдисущих журналістів не було ні її фотографії ні опису зовнішності. Міфологізації даної особи так само сприяло те що багато потерпілих не визнавали за собою факту крадіжки. В одних могли запитати звідки в митника яйце Фаберже, інші не хотілося падати обличчям в бруд і ранячи свій авторитет визнаючи себе "терпилами". Таким чином достовірно  невідомо скільки саме злочинів вона вчинила.
 Судячи з вирізок з газет і статей з інтернету, а таких назбиралося за вісім років бурхливої ​​діяльності Багіри на законних два томи "Війна і Мир", на певно якраз таки ніхто нічого не знав. По мимо всього іншого у свій час була активною дискусія з приводу являється чи Багіра однією людиною, групою лиць, і чи існує вона в принципі. Була версія, яка не поступається в популярності іншим, що ніякої Багіри не існує. Це міська легенда, міф на яку просто валять все нерозкриття крадіжки каменів, або просто дивні інциденти по ювелірної частини.
 Але якою б цікавою була біографія Багіри потрібно було братися за справу.

 Переговорити з людиною який влаштовував аукціон не представлялося можливим. Ісаак Вайчевічь Бейць переїхав відразу після цієї справи до Ізраїлю, на історичну батьківщину предків. Але їй вдалося знайти декого з охорони. За їх словах Верф була обрана як тихе місце де можна сторгуватися без шуму і зайвої уваги. Вони також пригадали що Ісаак Бейць був дуже нервовим за пару днів до аукціону. Тоді Аманда Грім вирішила поставити собі питання інакше.

 Артур Семенович Головко був повним, червонощоким, в старомодному костюмі, плащі та в капелюхові. В архіві Стівена Сікача він значився як "Ювелір". Дійсно ювелірна майстерня Голко існувала в місті та приносить не малий дохід. Але основний свій заробіток він отримував з іншого — перепродував, або переробляв, вкрадені коштовності. Але особливий інтерес представляла його статеве життя. Він вважав за краще молоденьких дівчаток, і все б нічого, але їх вік був на багато менше від того який прописаний в кримінальному кодексі.
 Відіслав йому кілька фотографій, де він вийшов виразніше всього, вона призначила йому зустріч в парку. На тому самому лавочці де була вбита Світлана Антонівна Галицька.
  Він прийшов вчасно, без запізнень.
- Ми б могли поговорити в іншому місці? - попросив він.
- Ні — однозначно сказала Аманда — Сідайте.

Головко сіл.
- Сім місяців тому вам запропонували сережки Катерини Другої ...
- Але звідки — перебив ювелір.
- Питання тут задаю я. - якомога грізним тоном сказала Аманда Грім — Мене цікавлять подробиці.
- Десь з пів року тому мені запропонували ці сережки. Призначили зустріч на цьому ж місці. Я прийшов вчасно. Як виявилося зустріч призначила помічниця місцевого приватного детектива Стівена Сікача. Я її одразу впізнав, містечко у нас маленький, все про всіх знають. Та й звертався я недавно до них.
 Скоро — після того як тремтячими руками витер піт з лиця продовжив він — На зустрічі з'явився сам шеф. Ні кажучи ні слова він застрелив свою помічницю, і забрав сережки з сумки. Ну а я вдав що мене тут не було.
Головко замовк. Але явно було що він не все ще розповів.
- Це все?
- Виходячи з парку я побачив головного лікаря "Едельвейс" Юлію Томашову.
- А вона що там забула? - щирі здивувалася Аманда Грім.
- Гадки не маю. Я її не розпитував, та й взагалі не у свої справи не лізу. Тоді, як і зараз, мені хотілося одного — опинитися у своїй майстерні. Чи не привик я до вигляду крові та насильства — він повернувся до шантажистки:
- Відпустіть, я сказав все що знав. До того він був жалюгідний в цей момент що Аманда жбурнула йому флешку в обличчя і прошипіла:
- Геть.