Глава сімнадцята: Побачення

- Так подруга — сказала вона своєму зображенню в дзеркалі — треба міняти тактику, інакше довго так не протягнути.
І в цей момент немов почув її слова задзвонив телефон.

Через годину Аманда вже заходила в будівлі місцевої тюрми. Сіре, сумне з решітки на вікнах і колючим дротом на стінах, відбивало бажання не те що заходити в всередину, а навіть перебувати поруч.
Капітан зустрів її за воротами, отримав конверт. Перерахував він кивнув відвідувачці. Коридори тюрми мали ще пригнічує вид. Сірі бетонні стіни, мляве освітлення.Але ось вони підійшли до кімнати побачень:
- У вас буде в ідеалі хвилин двадцять. Начальник поїхав, але може повернутися і раніше.
- Ясно. - сказала вона.
  Кімната була обставлена по спартанські. Стіл два стільці.Бачачи виснажене неголене обличчя свого обранця вона спочатку кілька розгубилась, не знаючи що сказати. 
- Ось — сказала вона простягаючи пару пачок сигарет і пачку печення — Це все що вдалося пронести що б не засвітитися.
- Спасибі — сказав Сікач ховаючи передачу. 
- Здорово мене "Рибне сімейство" обклало. Та ти сідай.
Аманда сіла.
- Тут до мене дійшли чутки що ти в мої справи залізла. - без жодних переходів, в лоб перейшов до суті справи Стівен Сікач — Зав'язуй грати в Міс Марпл. Я мав справи з людьми й по гірше Демона. До того ж не всі в місті мене люблять. Так що припиняй.
 Наказовий, і явно поблажливий тон подіяв на Аманду як холодний душ. Вона розправила плечі й перейшла в наступ:
- Хто така "Багіра", і  чому в її теці картка на твою загиблу помічницю Світлану Антонівну Галицького? Стівен Сікач в уяві Аманди був класичним одинаком. Але це було не зовсім так. Дев'ять місяців тому до нього на роботу в якості помічницю влаштувалася вищезгадана Світлана Галицька. А через три місяці її знайшли застреленою в парку.
 Бачачи реакцію Сікача вона зрозуміла що потрапила в саму точку. Його погляд став колючим і жорстким, особа напруженим і навіть злим, а мова набула відтінку метала:-
 А туди я тобі категорично забороняю сунутися. Ти мене зрозуміла? Заборонено! - вже мало не на крик перейшов Сікач.
- Ви чого розкричалися? - забіг конвоїр — Під монастир мене підвести хочете?
- Добре начальник. Вибач погарячкував.
Він вийшов.
- Я сподіваюся — вже більш спокійним тоном сказав арештант — ти мене зрозуміла. Не потрібно цього геройства. Тебе он Демон мало не пришили, а він хоч і наркотою торгує, але з поняттями людина. У моїх справах є люди по страшніше, без яких би не було понять і авторитетів. Вони тебе просто закопають і ніхто тобі не допоможе.
- Послухай — продовжив він взяв її за руки, і дивлячись прямо в очі — Я ціную те що ти хочем мені допомогти, і вдячний тобі за це. Але через місяць, другийвідбудеться психіатрична експертиза. Головний психіатр міста, з яким ти вже знайома, визнає мене не осудним. Максимум через рік я вийду на свободу. Не потрібно цих жертв і зайвого геройства.
 Аманда покивала головою на знак згоди, але вона була з тих людей на які заборона діяла як комнада "Фас".