Глава десята: Справа про подвійне пограбування

                                                                                                              За три роки до описуваних подій.

Стівен Сікач в пальто чорного кольору і старомодному шкіряному картузі йшов по парку в центрі міста. Йшов великий снігопад і він підняв комір. Сніг йшов настільки густий що пресуватися доводилося фактично на осліп.
- Здрастуйте Стівен — привітався хтось з боку.
Його прямо пересмикнуло від несподіванки. По хорошому треба було б звикнути до особливого стилю цього клієнта, але він ніяк не міг. Клієнта звали Віктор Семенович Горохов, начальник місцевої контррозвідки у відставці. Він завжди призначав зустрічі в людних місцях, але ніколи розмова не відбувався там де призначено, він завжди перехоплював його по дорозі.
Обернувшись він побачив уже літню людину в капелюсі та шкіряному пальто. Якби не тростину, на яку він спирався то був би схожий на Гліба Жеглова.
- Може на цей раз поговоримо в кафе? Не травень місяць на дворі.- В кафе нас може бути жучок, може хто то з заду присісти. Так що поговоримо як зазвичай.- Господар пан — відповів на цю явну параною Стівен Сікач, в голові накидав собі в гонорар ще пару купюр "за незручність".
- Суть справи в наступному — почав замовник — до мене звернувся один чоловік. Справи в нього зараз в мінусі і йому край потрібні гроші. У банк за кредитом він звернутися не може, для всіх його справи йдуть відмінно, і він придумав вкрасти антикварне кольє дружини що б отримати за нього страховку. Сам він такими справами ніколи не займався тому звернувся до мене. Мною в надійних людей була замовлена точна копія кольє.
-Як тобі відомо- говорил далі він - вчора був бал у губернатора. По поверненню на замовника напали мої люди та відібрали копію кольє. Повертаючись на зад вони заїхали в гаражі, де моїх людей і пограбували. - Розумієш — більш довірчим тоном продовжив колишній чекіст — на кону моя репутація як людини здатного залагодити проблему. Якщо вони понесуть кольє здавати в ювелірку то відразу розкриється що це підробка. Навіть якщо вони його розберуть по камінчика й окремо стануть продавати все одно засвітяться. Кольє ексклюзивне, камені мало не унікальні, так що кольє в будь-якому вигляді впізнають.
Сам розумієш який розклад, так що грошима не ображу.
- Мені потрібно знати подробиці операції, поговорити з вашими людьми, і побувати на місці.
- Добре. Поїхали.




Горохов привіз Стівена Сікача в старий, занедбаний гаражний комплекс на околиці, який вже давно по доброму треба було знести, але в адміністрації міста ніяк руки не доходили. Раніше гаражі примикали прямо до дороги з виїзду з міста, і основою транспортом що там містився були міжміські автобуси. Але кілька років тому мер міста, напередодні виборів, проклав нову дорогу на пряник поєднав кілька ближніх сіл прямим автобусним сполученням. Так само він зробивши нову автостанцію з гаражами, і станцією техобслуговування.
Поки добиралися через все місто снігопад припинився. Заїхав по засніженій дорозі до ангара перед яким уже стояв жигулі. У двох вони пройшли до облупленої двері, колись синього колюру.
Прийшовши всередину він побачив трьох людей прив'язаних руками та ногами до стільця. Було видно що допит йде вже не одну годину. Лиця в них били суцільним кривавим місивом.
- Навіщо так грубо? Є ж сироватка правди. - запитав Сікач.- Розумний знайшовся. - по стариківські пробурчав Горохов — Ти знаєш наскільки важко її дістати в нашому місті. А дістати "по тихому" нереально. Я навіть всіх своїх людей не можу стягнути, відразу відчують. Ти хотів з ними говорити — говори.
- Тебе як звуть хлопче?
- Сергій — ледь чутно промовив він.- Не бийте більше.
- Заспокойся ніхто тебе бити не буде. Розкажи як справа була.
- Ми перестріли фраєра на дорозі. Зупинилися машину, про людське око стволами в морду шофера і бабі з мужиком. Відняли кольє і на базу. Відкриваємо ворота гаража, і тут в обличчя перцевим балончиком. Хвилин двадцять ні чого не бачив. Прийшов до тями, кольє того немає. Став дзвонити шефу ... - він говорив важко дихаючи, часто ковтаючи слова і Сікач вирішив не продовжувати допит.
- Їх можна відпускати — сказав Сікач замовнику — Вони все одно нічого не скажуть.
- Тобто вони тобі вже не потрібні ?
- Вони сказали все що знали. Після цих слів Віктор Горохов зайшов за спину пов'язаним, дістав з кишені пальто свій ПМ, загнав патрон у ствол і всадив кожному по кулі в потилицю.
- Іншим наука буде. Після того як закінчимо тут все приберуть.


Стівен Сікач закінчив огляд приміщення і території. Користі від цього не було. Сліди, якщо вони й були, то надійно вкриті снігом. Єдине що замок був без подряпин. Отже про відмички й мови не йшло. Але замок стандартний, навісний.З категорії "в пів країни такий", якщо є бажання підібрати ключ можна без будь-яких проблем.
Пройшовши по території він виявив кілька дірок в огорожі, які виходили якраз в житловий район. Інше було справою техніки.






Удар в район печінки. Молодий хлопець років вісімнадцяти — дев'ятнадцяті зігнувся від болю.

- Мужики ви що робите? - почала підійматися компанія місцевих підлітків ватажка якої відвели на розмову.
Їм на зустріч, спираючись на тростину вийшов Горохів. Дістав з кишені пістолет він вистрілив їм під ноги два рази. Цього вистачило що б компанія розійшлася.
- Мужики ви хто? Якщо від Армена то я більше до його сестри не підійду. Може вас Тарас Токар надіслав? Так я йому борг на цьому тижні поверну як і обіцяв, з відсотками ... залепетав хлопець пригадуючи всі свої гріхи. Цю "сповідь з покаяння" припинив Сікач черговим ударом в корпус.
- Навіщо так грубо? - явно перекривив Горохов свого супутника розряджаючи ПМ.
Після цього екс чекіст зняв рукавичку з руки допитуваного і вклав в неї пістолет.
- Постріли в гаражах чув?
- Я думав то петарди.
Горохів посміхнувся хижо посмішкою
- Ні хлопець. Там два трупи. З цього стовола— він дістав з внутрішньої кишені целофановий пакет і поклав туди ПМ — На якому твої пальчики. А зараз глянь сюди. - дістав телефонну книжку і відкрив на букві "К" - Читай де показ пальцем.
- Кузьменко Анатолій Борисович — начальник поліції міста Верф. Та що ви від мене хочете?!
- Правильне питання. Ти тут начебто за старшого, згадуй хто з місцевих поводився дивно. Може хто казав що якусь річ дорогу купить ні з того ні з сього? Або поїдуть кудись?
- Едик і Катька. Вона вже всьому району розказала що вони поїдуть і заживуть як люди.
- Де живе цей Едик?




Дзвінок у двері. Відкрив рудий хлопчина років сімнадцяти.
- Едуард Одінцов? - запитав Горохів.
- Так я. А в чому справа?
Відповіддю став прямий в щелепу від Стівена Сікача. Одінцов впав на підлогу звільняючи прохід.
- Що у тебе за манери — починати розмову з удару?
- Так я ж боксер. Та й потім воно так зрозуміліше, людина відразу балакучішою стає, і зайвих слів не потрібно.
- Зав'язуй бикувати. Ти так колись нарвешся. Горохів підійшов до лежачого. Хлопець насилу підняв очі.
- Нас цікавить кольє. - сказав він нахилившись.
- Яке кольє?
- Дурника корчиш. Я зараз піду і залишу тебе з ним — кивок у бік Сікача, який потирав кулак — на одинці.Для початку як ти взагалі про нього дізнався?
- Ми з Катькою повертались додому. Вирішили зрізати через гаражі та дірку в паркані. Бачимо на одному старому ангарів новий замок. Прям виблискує, видно що тільки з магазину...
- Як важко працювати з ідіотами — сам собі сказав Горохов.
- Що?
- Це я не тобі. Продовжуй
- У мене точно такий же замок в селі, ключ вдома. Спробували. Підійшов.
Там всередині плани дороги, і кольє великий планом. У Катьки в кишені перцевий балончик був, а у мене скутер. Вона мене зсередини закрила, а сама за мій скутер сіла. Коли троє увійшли я їм балончиком в очі, сумку вирвав, на скутер і по газах.
- Сміливо — не втримався Сікач .
- Гаразд. Кольє де? - перейшов до головного Горохов.
- Так у неї.
- Ти хворий? Хто залишає прикраси дівчатам? Вона ж потім його не віддасть. - щиро здивувався детектив — У мене віддасть — з похмурим виглядом сказав замовник — Веди давай.







Вона жила на другому поверсі сусіднього будинку. Пройшовши, і постукав у квартиру почуєте питання:
- Едик ти?
- Так я.
- Заходь відкрито.
Вони в трьох увійшли.
- А що так рано? Я в душі ще не готова. Ми ж в ночі домовилися.
- Так ... - почав було хлопець, але вона його перебила.
- Може залишимо кольє собі? Воно так пасує під мою синю сукню.
Весь зовнішній вигляд Стівена красномовно висловлював "А я ж казав". Тут вона вийшла з ванни "в костюмі Єви". Викрикнув від подиву і збентеження побігла назад.
- Ну ти хоч би попередив що так швидко покупця знайшов. - сказала Катя виходячи з ванною в шовково халатику. Трохи вище середнього зросту, модельної зовнішності, приблизно одного віку з Едиком, на ходу стягуючи хвилясте мокре волосся у хвостик.
- Це не покупці.
Далі все відбувалося блискавично. Дівчинка заверещала і побігла до дверей. Сікач за нею. Йому вдалося наздогнати Катю і схопити її. Але вона встигла дотягнутися до своєї куртки та дістати балончик з перцевим спреєм. Чим щедро пригостила детектива.






Що було далі він не бачив. Наступні хвилин десять взагалі нічого не бачив. Суцільний туман в очах, сльози з очей соплі з носа. На цей час він став фактично паралізованість.
Дещо промив очі він став смутно розрізняти предмети. Вийшовши з ванною він попрямував, на вихід під руку з Гороховим і біля дверей побачив тіло дівчини. Вона лежала біля дверей, вона дивилася на нього мертвими, скляними очима дивився прямо на нього, на розі дверей виднілася кров. Як зрозумів Сікач коли йому в очі потрапив перцевий спрей він відкинув їй в сторону і вона налетіла на кут дверей.
- А Едик де.
- Втік — коротко відповів Горохов — Та й чорт з ним. На нього все звалимо.