Глава дев'ята: Секрети минулого

Цей ранок починався як і три попередніх з тяжкого пробудження і спроб забутися. Вона встала і пішла в бар,на половину спорожнілий за триденний загул. По дорозі вона спіткнулась і впала, що називається на рівному місці. Піднімаючись вона очима зачепила книжкову шафу. Її погляд виловив дві книги: Дюма "Граф Монте-Крісто" і Войнич "Овод".
- Так помста буває витонченої — сказала вона сама собі.
Механізм в голові тут же запрацював. Що вона знає про Стівена Сікача?З родини військовий, спочатку підтримував династію, але потім подався в приватний бізнес. Цей факт послужив причиною розриву з батьком. Образа була настільки сильна що коли він за наполяганням Аманди подзвонив йому відповідь була такою:
- Зрадник мені не син.
Мати була такої ж думки.
- Помста — говорила вона сама собі — Якщо це помста то досить витончена, і тут явно що щось особисте. Нова здогадка надала їй сил. Вона встала, прийняла контрастний душ, згребла решту спиртного, і вилила в раковину. Присягаючись собі як би там не склалося зав'язувати з цим.




Першою справою Аманда взялася за прибирання, плавно перейшла в обшук. Перше — не було старої форми. Зазвичай дембеля, особливо десантники, прикордонники або спецпризначенці хоч берет, але зберігають. Це вона списала на категорію "Різне буває". Друге — не було дембельського альбому. Вже фотографії однополчан стараються зберігати. І трете — у нього в будинку не було взагалі ніяких його фотографій. Ні дитячих, ні сімейної, ні особистих. Навіть у самої замкнутої людини хоч одна, дві та знайдуться, а тут взагалі жодної.
Вона стала перевіряти одяг коханого, і в найдальшому кутку комода знайшла старий кнопковий телефон Nокіа Х - 2.
У Стівена все лежало на своїх місцях, отже він його сховав тут — припустила Аманда — Але навіщо?
Вона спробувала увімкнути телефон, але він не подавав ознак життя. Згадав що бачила зарядку в офісі вона одяглася і пішла на роботу.


Було вже близько полудня коли вона потрапила на роботу. Там її вже чекав адвокат Мельник. Він стукав у двері контори, збираючись уже йти як зіткнувся з нею, і не зміг приховати свого здивування :
- Що з тобою?
- Я ... прихворіла — ледве видавила вона з себе.
- І перестаралася з ліками — пробурчав він — впустити, або так і будемо розмовляти?
- Звичайно.
Вони пройшли в середину. Сіли за стіл і сивий адвокат почав промову:
- З урахуванням твоєї ХВОРОБИ (не люблю давати поради, але ти пригальмував з ліками) буду коротко — було проведено ряд експертиз, але вони ВСІ липа. Грамотна, годі й казати, не професіоналу не розібратися, але у мене в бюро є один колишній суд мед експерт який це довівши. При поверхневому огляді було виявлено ... - тут адвокат запнувся, бачуче що половина слів просто до неї не доходить, і з юридичної перейшов на людський — Мені вдалося добитися відстрочки похорону Артема Пивоварова. Не дивлячись на опір "Рибного сімейства". Мій судовий медик оглянув тіло.Він заявив то що не дивлячись на те що покійного серйозно побили, далеко не факт що саме удари Стівена Сікача стали причиною смерті.
- Тобто він може розраховувати на умовний термін? Просто за побиття.
-З його судимістю навряд.
- З ... з ... якою судимістю? - не зуміла приховати своє здивування Аманда Гром.
- Статті 422 частина 2, чотири роки в колонії загального режиму.
- Тобто він був сидів? - ще до кінця не вірячи в це запитала Аманда.
- А що тебе дивує? - відповів запитанням на запитання Віктор Мельник, потім пригадав деякі факти її біографії сам відповів на своє питання — Ах ти ж не місцева. У нас коли в дев'яносто третьому військовий завод закрили таке почалося, небесам жарко стало жарко. За радянських часів як було — був секретний завод, а працювали там зеки. Після терміну їх залишали в місті "На дожиття". Правда тоді на зеків правила техніки безпеки особливо не поширювалися, і не так багато доживало до кінця терміну.
- В середині вісімдесятих — продовжую адвокат, явно все глибше і глибше поринаючи в спогади — ситуацію змінили. Завозили обладнанням, стали приймати найманих робітників. А в пам'ятному дев'яносто третім завод закрили, але наказ про залишення "на дожиття" ніхто не скасовував. За це взялися тільки в дев'яносто дев'ятому, коли в Києві на кінець то дійшли до цього руки.
Додай до цього що навколо міста було кілька військових частин і навчальних полігонів, звідки буквально полилася зброя на вулиці. Так само армію стали скорочувати, і на вулиці виявилося багато людей які вміють поводитися зі зброєю, а часто тільки це і вміють. Багато з досвідом бойових дій.
- Так-к-к— під кінець протягнув він — були часи веселі. 
Трусонув головою він повернувся в реальність:
- Вибач трохи згадав минуле. Свого Сікача не бійся. Судячи з його статті він втратив якісь важливі армійські документи, але все обійшлося без якихось наслідків інакше отримав би від п'яти до десяти.
- Втрата документів — промовила Аманда Гром — Це як то на нього не схоже.
- До речі, а що у тебе з телефоном? - запитав адвокат.
- Загубила — збрехала вона. Їй було соромно зізнатися в тому що всі її зусилля були марні, особливо порівнюючи з результатами адвоката. 
- Коли купиш новий набереш мене. Як у тебе з готівкою?
- Є. А що?
- Я тут вийшов на одного службовця з тюрми.Він згоден, у відсутності керівництва, організувати вам побачення. Але сама розумієш — Віктор Мельник потер два пальці в характерному жесті — Людину треба винагородити за ризик. Те що ти до нього на побачення не напрошувалась і передачі не передавала це правильно — все одно відмовили або не прийняли. "Рибне сімейство" робить все що б його ізолювати.
- Як він взагалі там? - запитала вона те що її сильніше за все цікавило.
- Якщо ти маєш на увазі чи застосовують до нього третю ступінь допиту, вони ж тортури? То ні. До нього кожен день приходжу або я, або хтось з моїх помічників. В іншому — розвів він руками — як у в'язниці.
- Добре — сказав він піднімаючись — я піду, у мене крім твого Сікача робота є.




Як тільки гість пішов Аманда пішла до шафи й дістала зарядку. Там на верху зберігалися "одноразові телефони" кілька старих моделей які Стівен Сікач періодично заряджав і перевіряв справність. Поки йшла зарядка Аманда дістала карту пам'яті та під'єднала до комп'ютера.
Якість фотографій залишало бажати кращого, але їй вдалося зрозуміти що мова в них йде про приватизацію полігонів навколо Верфі у 2004-5 роках.
За радянських часів Верф був ще й центром навчань. Завдяки вигідному географічному розташуванню там проводилися навчання диверсантів, розвідників і шпигунів. Віддаленості від великих портів забезпечувало анонімність навчань. Все місто і вся територія навколо нього в радіусі декількох десятків кілометрів били суцільні полігони.
Але на початку 2000-них було прийнято рішення про ліквідацію настільки масштабного об'єкта. Красиві місця в гирлі кількох річок привернули уваги бізнесу і буквально за пару років Верф обріс елітними дачними та котеджними поселеннями.
Аманда Грім вирішила дізнатися подробиці наймасштабнішої в історії міста приватизації. Покопавшись в архівах, як слід надихавшись пилом, вона знайшла один факт. Вся земля старого полігону належить одному власнику — ЗАК "Ост"



Закрите акціонерне товариство "Ост" було зареєстровано в Верфі, буквально за кілька місяців до початку тендера. Решта в масово порядку відмовилися від участі в тендері, або особливо не наполягали. Хоча там були досить великі компанії, і цілі холдинги з усієї країни.
Так само їй вдалося знайти дещо які відомості про Сікача. Син генерала, ще в дитинстві був відданий до військового училища, наймолодший випускник десантної школи. У 2004 році прибив зі своєю частиною на навчання в рідне місто, у зв'язку з чим був відпущен. По закінченню терміну йому було дано доручення — доставити в штаб своєї частини документацію. Що було далі покрито мороком. У свою частину він прибив, але без документів, ніяких виразних пояснень з цього приводу не дав.
Але бурхлива діяльність Аманди Грім не залишилася непоміченою.






По виходові з архіву міста на неї чекали двоє похмурих типів в костюмах і в сонцезахисних окулярах. Побачив її вони підійшли й запитали:
- Аманда Грім?
- Так.
- Пройдете з нами.
- А на якій підставі? Ви взагалі хто? Пред'явіть документи. Озирнувшись по сторонах (як на зло вулиця була пустиня, а камер там не було) і відповіли відточеним ударом в голову.




- Я ж вас просив по м'якше. - ось перше що почула Аманда Грім прийшовши до тями.
Відкрив очі вона побачила що знаходиться в знайомій вітальні, в будинку колишнього начальника контррозвідки. Незабаром побачила і самого господаря з двома горилоподібними типами в костюмах.
- Нарешті — промовив він підходячи до Аманди — Прийшла до тями.
- Навіщо я вам потрібна?
- Не бійтеся вбивати вас ніхто не збирається.
- Хотіли б вбити вбили б. Я вам навіщо то потрібна. Навіщо?
- Ми обопільно потрібні один одному. Тільки перестань копати в напрямку тендера. Там все вирішилося давно і ніяких питань до Сікача там немає.
- Я хочу знати подробиці.
- У 2004 році оголосити тендер на приватизацію армійських земель. До того моменту мені вже пора було виходом на пенсію. Генеральська мені не світила, про що було сказано прямим текстом, а за тридцять років стажу я хотів отримати гідну компенсацію. Тут до мене звернулися люди з Києва з проханням забезпечити виграш у тендері їх кандидата. Вони хотіли мені одноразово заплатити, я ж зумів їх переконати взяти в долю. Не рівну звичайно, але — він широким жестом показав навколо — я не в претензії.
Але твій Сікач мало не зіпсував всю справу. На навчаннях він розкрив що кілька солдатів з гарнізону ходять в місто в самоволку. Він за ними простежив і дізнався що вони — Горохов кивнув у бік охорони - "переконували" одного комерсанта відмовитися від участі в тендері. У нього були фото цього і він пред'явив їх в частині. Мені вдалося їх вилучити, але допустив того що б Сікач розповів про те що трапилося батькові я не міг. Тоді я його підставив. Після того як він відзначився йому передали документи в штаб, по дорозі він зустрів одну особу з якою підтримував зв'язок понад рік. Вона підлила йому снодійне, і вкрала документи. Доза була не велика, розрахований на кілька годин.
- Вашим агентом була брюнетка років двадцяти з прямим волоссям?
- Так. Її звали Алла Неверова. Студенка медичного факультету. Попалася на виготовленні наркотиків. Спочатку правда я хотів використовувати Стівена Сікач як вихід на батька. Відставний генерал в наших краях не остання людина. Але все пішло не за планом.
Бажаючи його остаточно втопити я відіслав його батькові листа з пів мільйоном, купюрами по сто доларів. Я розраховував що він людина старого гарту видасть сина, і ті гроші які він ні би то отримав за документи. Але генерал не видав його, а коли Стівен вийшов з тюрми кинув конверт йому в обличчя.
Майже десять років тому я недооцінив загрозу. За що і поплатився. Спочатку він під тортурами розколов слідчого, потім взявся за мене — він кивнув на ногу — Йому було плювати що я ще при посаді, при погонах. Він просто заявився до мене додому і прострілив мені ногу.
-Знаєш - зітхнув він - коли зриває головний куш, джекпот усього життя не охота вмирати від рук відмороження десантника. Як виявилося єдине що ему було потрібно це справжнє ім'я Наталки Королько, під таким ім'ям він її знав.
- А що він зробив далі ?
- Тут я стверджувати нічого не можу. Згідно з міліційними протоколами лікар — терапевт однієї з районних клінік міста Одеси Алла гонорові, в дівочі Неверова, буквально на другий день після нашого розмови стала жертвою вуличного нападу. Хтось, особа якого не встановлена і по сей день, зустрів її після роботи, убив, завдавши близько двадцяти ударів ножем. Після чого забрав сумочку і буквально з м'ясом вирвав сережки з вух.