У приватному детективному агентстві міста Верф підходив робочий день до кінця. Місто було своєрідний. При союзі там розміщувався секретний суднобудівний завод, і до дев'яносто першого року його як би не було. Сама назва була придумано в кінці вісімдесятий коли пішли військові, а до цього був об'єкт № 345/19 з приміткою "Цілком таємно". Місто вдало розташовано на перетині кількох річок, і фактичним виходом до моря.
Аманда Грім, брюнетка ближче до тридцяти сиділа за письмовим столом в офісі. Підходив кінець місяця, необхідно було навести порядок в документації, і потрібно сказати робота ця була титанічна. До недавнього часу одноосібним власником, і єдиним співробітником агентства був Стівен Сікач (в його батька було почуття гумору). Колишній боксер, десантник він завів в документації, особливо у фінансовій частині, такий бардак що не знаючи вона його так довго була б здивована як його лавочку ще не прикрила податкова.
Тут Аманда зловила себе на думці яка з часом тільки посилиться — А не так вже й довго. Подивившись на зад вона побачила людину котра рухається в нікуди. Ні освіти, ні нормальної роботи, а особисте життя інакше як суцільне розчарування і не назвеш. І ось пів року тому їй пощастило — вона успадкувала статки померлого діда. Правда новоспечені родичі були не в захваті від перспективи віддати все тій про існування якої навіть і не здогадувались. І це було взаємно. До того моменту як їй повідомили про спадщину вона вважала свою матір сиротою. У всякому разі на дитячі питання з розряду "Де тато?" слідував незмінна відповідь - "Ми з тобою самі в цім світі".
Нова рідня не сильно їй зраділа, особливо тому факту що за заповітом їй дістається все, буквально ВСЕ. Не дивлячись на опір"близьких людей" вона вступила в права спадкування. Але тут показавши своє її характер.
Не до душі їй виявилось управління великим підприємствам, не загадуючи вже про нестачу освіти та навичок в цій сфері. Тоді вона продала бізнес і вклала гроші в агенство Сікач, в якого в цій історії була своя роль.
- Все працюєш — почула вона голос.
Піднявши очі вона побачила Стівена Сікач. Кремезний, підтягнутою замість беззмінних джинсів, шкірянки й сонцезахисних окулярів був елегантно костюм і букет троянд в руках.
- Це тобі —сказав він простягає квіти.
В першу хвилину вона розгубилася не знаючи як на це реагувати. Не в його дусі був натяк на романтику.-- Спасибі — вичавила нарешті вона з себе — А з якого приводу?
- Сьогодні — урочистим тоном почав він — Рівно місяць як ми разом. І я хотів би запросити тебе в ресторан відзначити цю дату. Столик вже чекає нас.
Але столик пропав даром. В офіс увірвався ледь не вибив двері майор Микола Середа, начальник кримінальної поліції міста. Під два метри зросту, коротко стрижений, з задоволеним виразом на обличчі він вимовив:
- А я попереджав цей день настане.
Наступної миті наручники скували руки Стівена Сікач за його спиною.- В управління цього супчика — з неприхованим задоволенням скомандував майор.
#11144 в Любовні романи
#4392 в Сучасний любовний роман
#2454 в Детектив/Трилер
#998 в Детектив
Відредаговано: 06.03.2020