розділ 12

Рішення

— Контракт, — сказав Кіран, витримавши паузу. — У мене контракт, магічний, в котрому крім всього іншого прописане збереження таємниці. І блукаючих тіней з незрозумілими ельфійськими міфами про зло з ключами навряд достатньо для пункту «єдиний спосіб відвернути небезпеку для життя».

Шитке посміхнувся. Широко і привітно.

— А якщо я тебе вбивати почну?

Айтарі смикнулася, а Віїліна чомусь хмикнула.

— Навряд спрацює. Щоб я відчув, що ти мене вбиваєш, тобі потрібно насправді вбивати, а при цьому я можу й померти випадково.

Шитке теж хмикнув.

— Небезпека для життя лише твого? — уточнила білявка.

— Не лише. Але доказів, що якщо я виконаю завдання, небезпека для чийогось життя дійсно з’явиться, в мене нема.

— Але ти підозрюєш, що твоє завдання саме вбити хочуть, — покивав розумний Шитке. — Тіні тебе на цю думку наштовхнули, чи знахідка, чи ще щось. Хм. Добре. Значить за основу візьмемо, що у власників «артефактів» на руках частини розламаного ключа. Давно розламаного. Хм… не здивуюся, якщо в їх сім’ях почали на диво швидко помирати всі підряд, після того, як вони ці скарби отримали. Іще за основу візьмемо, що рід охоронців перервався, чи майже перервався, бо нашого найманця скоріш за все найняли, щоб він пошукав загублених родичів. І скарби тих дурнів змусили викрасти обманом, бо тому, хто обманював набагато простіше відібрати їх у них, ніж лізти до брами… Хм… це мабуть ельф, причому досить чистокровний. Цікаво, що він збирається робити з ключем?

— Ельф? — перепитав Кіран, старанно ігноруючи інші здогадки Шитке.

— Ельф. Ти ж розумний на вигляд чоловік. Невже віриш, що ельфи суцільно добрі, справедливі, розумні? У них, звичайно, купа проблем з дорослішанням, особливо у чистокровних і світлих. Але те, що вони зуміли стати мудрими і урівноваженими не означає, що в їх житті не може статися чогось такого, що все полетить шкереберть. Чи що хтось не народився з настільки гімняним характером, що це ніяка рівновага не виправить. Взяти хоча б веселого світлого повелителя з його дивацтвами.

— Пфи, — прокоментувала білявка.

— В мене теж характер не дуже, — погодився Шитке. — Але я лише на половину ельф. А для орка я дуже врівноважений, спокійний і взагалі — еталон мудрості. Та й люди різні бувають.

В двері хтось застукав. Потім ще раз. І ще.

Комусь дуже хотілося потрапити в цю комірчину.

Шитке озирнувся. Швиденько загорнув вкрадене в скатертину і закинув на перекошену шафу, а потім створив незрозумілу пакість, бо Кіран впіймав себе на тому, що прагне дивитися куди завгодно, окрім простору над шафою.

— Зникни! — шикнув на Віїліну, і вона миттєво опинилась на підвіконні і стрибнула надвір. — Ви… Ближче станьте, як роблять ці парочки в присутності незадоволених родичів.

Помахав Кірану і Айтарі як саме стати і пішов відкривати.

Жінка легко ступила назустріч. Чоловіку і зовсім стало не до шафи, бо одночасно захотілося сахнутися і обійняти. А двері відчинилися.

— Чого вам? — тоном «щоб ти провалився, бовдур!» спитав Шитке.

— Речі, забув, — несміливо пояснив невідомий, а потім бочком-бочком просочився повз Шитке. Витріщився на Кірана з Айтарі і явно подумав про щось зовсім не те, бо зніяковіло почервонів, що для рудих зробити було не складно.

Найманець хмикнув і таки обійняв жінку.

Моє, тільки підійди!

Нещасний рудий зовсім знітився, дрібними кроками дійшов до шафи, покопирсався в ній і спробував дуже швидко зникнути, притискаючи до живота пакунок. Але дивився він при цьому не на двері і навіть не на Шитке. Продовжував витріщатися на несподівану композицію. Через що перечепився через поріг і незграбно вилетів в коридор, голосно бухнувшись на підлогу.

— Придурок! — припечатав Шитке і різко закрив двері. — І ось це молодший вчитель. Як його студенти ще не зжерли, незрозуміло.

— Щастить, мабуть, — відізвався Кіран, і Шитке дуже виразно на нього подивився.

Явно натякаючи, що найманцю слід негайно відійти від сестри. Але йому зовсім не хотілося. Та й їй, здається, не дуже.

— Так… — спробував щось сказати напівельф.

— Тепер нам доведеться піти на побачення, — перебила його Айтарі. — Щоб ніхто не засумнівався, що нам не до крадіжок, та й тобі є чим зайнятися.

Шитке скривився, але махнув рукою.

— Віїліна, — покликав, коли ці двоє пішли зображати незрозуміло що.

— Ов? — зазирнула в вікно дівчина. — Хочеш, щоб я за ними прослідкувала? Пфи!

— Ні, — з деяким зусиллям видихнув Шитке, хоча хотілося. — Айтарі доросла дівчинка.

— Пфи! Ще скажи, що ти цьому найманцю повністю довіряєш.

І граційно заскочина в кімнату. Вітер, мов спробувавши витягнути її назад на вулицю, смикнув за волосся і одяг. І на мить дівчина перетворилася в щось зовсім казкове. Шитке навіть спіймав себе на тому, що завмер і дивиться, як зачарований хлопчина на болотяницю.

Гидота яка.

— Не довіряю. Але що я можу зробити, щоб вона не образилася? — спитав він філософськи. — Образить, приб’ю. Зараз мене цікавить інше. Обкрадений що робить? Чи досі не знає?

— А, бігає по місту, як півень з підпаленим хвостом, — махнула рукою дівчина. — Нічого цікавого. Дехто залізяки став переховувати, як тільки він пішов. Більшість, щоб ти знав, впевнені, що вкрав хтось з них самих. Дехто, що насправді ніхто нічого не крав, що цей тип так готується до власної крадіжки. Хто ж його запідозрить, коли він перший постраждалий? На нас точно ніхто не подумає зараз. Так що час є. Знати б ще на що.

— Розберемось, — легковажно сказав Шитке. — Знайдемо власника ключа і щось придумаємо.

— Впевнений, що потрібно? — спитала дівчина, зависнувши на одній нозі, торкаючись підлоги кінчиками пальців, як любила з дитинства.

— Якщо знайдемо справжню небезпеку, покличемо когось на допомогу, бо поки навіть не зрозуміло кого кликати, — махнув він рукою. — Потрібно дізнатися, що сталося з охоронцем брами. Можливо саме його пограбували. Або його весела сімейка давно забула і про ключ, і про предка ельфа. І ритуали робили, бо традиції такі. Ще й заплутались давно в тих ритуалах. З людьми це буває.