розділ 11

Таємниці старого міста

Як Айтарі й думала, першим ділом Шитке спробував всіх вигнати. Він якимись дивними шляхами додумався навіть до того, щоб долучити до цього Кірана і той ледь не піддався, хоча і був готовим до такого розвитку подій.

Пускати сестру в якісь невідомі підземелля Шитке дуже не хотів. Віїліну пускати теж не хотів. Навіть її вітри не хотів. Бо вона про свою магію знає не так і багато і може виявитись, що нашкодити їй через вітри все-таки можливо. Навіть її батькові поскаржитися пообіцяв, але вона так подивилася, що ця ідея тут же зів’яла, засохла і розсипалася пилом.

І врешті решт Айтарі довела свого розумного брата до ідеї, що дозволивши всім, включно з Кіраном, прийняти участь в пограбуваннях він відволіче їх від підземель і зможе умовити туди не лізти. В якості поступок. Бо з його боку ті пограбування теж будуть поступками.

Віїліні ці переговори дуже сподобалися і вона явно щось задумала, але Айтарі вирішила робити вигляд, що нічого не помітила.  Нехай самі між собою розбираються.

***

Якщо хочеш зробити комусь величезну пакість, при цьому змусивши його сумніватися, що ти до неї причетний, бо в цей час був дуже зайнятий — зроби паралельно іще одну пакість в причетності до котрої не засумнівається навіть останній ідіот. Так що день Шитке розпочав зі скандалу. Камерного такого. При мінімумі свідків. Не враховуючи тих, хто підслуховував за власною ініціативою.

— Ви повинні розповісти городянам, що відбувається, — зло доводив Шитке. Свою правоту доводив і паралельно цілого міського голову до сказу. — Воно може бути дуже небезпечним.

— А може й не бути і піднімати через це паніку… — спробував пручатися голова.

— Паніку через те, що не небезпечне? — зацікавився Шитке.

Один з охоронців голови хихикнув, що лише укріпило голову в думці, що не потрібно слухатися цього нахабу. Хто взагалі слухається якихось нахаб? Особливо тих, котрі зранку в чужі вікна лазять?

Особливо голову злило, що це було вікно його коханки, про котру, як йому здавалося, ніхто окрім відданих охоронців не знав.

— Ідіть геть! Поки з міста не погнали! — не втримався голова.

— Не погоните, у мене контракт, в котрому чітко прописано, скільки ви мені заплатите в такому випадку, — ласкаво посміхнувся нелюд і, сволота зеленоока, підморгнув Лайні, тій самій коханці.

А вона, теж та іще зараза, посміхнулася у відповідь і кокетливо поправила халатик, в котрому сиділа в кріслі.

— Геть я сказав! — остаточно визвірився голова.

— Дочекаєтесь поки почнуть люди помирати?! — теж визвірився нелюд. — Ну, як хочете, а я цього чекати не стану!

— Тільки спробуй, засуджу!

— А спробуй! — ні краплі не злякався нелюд і наостанок прошипів: — Прокляну!

Після чого пішов як і з’явився. Через вікно. І навіть ноги не переламав, чого йому від усієї душі побажав голова.

Далі Шитке відправився в школу. Викладач він, чи хто? Тим більш, вдячні студенти не могли його там дочекатися.

— Прокляття! — велично сказав він, увірвавшись в аудиторію і першим ділом помацавши стілець.

Студенти відповіли доволі дружним «е-е-е-е…» і здивованими поглядами.

— Не в тому сенсі, — правильно зрозумів Шитке. — Я не лаюсь. Я вважаю, що прокляття важлива тема. На прокляттях потрібно розумітися. Особливо коли живете в місті, по котрому тиняються підозрілі тіні і пірнають в стіни будинків, залишаючи по собі сліди, дуже схожі на прокляття.

— О-о-о-о… — видихнули студенти.

— Вляпатися в прокляття, щоб ви знали, доволі просто. Саме тому потрібно завжди носити амулети. Якщо там не щось екзотичне, амулет відчує прокляття і перерве його на самому початку, поки воно не вкорінилося і не розрослося. Власник амулету може навіть не дізнатися, що він взяв і подіяв.

— Але, — сказав юнак з першого ряду. — Є прокляття на котрі амулети не діють.

— Є, — погодився Шитке і кинув погляд на Віїліну, котра сиділа в найдальшому кутку. Вітер ворушив світле волосся. Губи прикрашала мрійлива і багатообіцяюча посмішка. І мабуть через це поряд ніхто не посмів сісти. Хоча, якби й сіли, навряд би зрозуміли, що дівчина ілюзорна. Темноельфійські ілюзії непросто розпізнати, особливо якщо про них не знаєш. — Є прокляття індивідуальні, вони складні, у них складне налаштування на особу і саме через це стандартні амулети на них майже не діють. Хіба що розпізнати можуть і то не одразу. Але ми зараз говоримо про випадкові прокляття і ті, що не налаштовані на конкретну людину. Ось ці можуть причепитися до кого завгодно, особливо якщо умову виконаєш. Сподобається якомусь бовдуру дівчина в проклятому місці і все, попався. Хоча там до нього тисячі людей ходили і нічого не сталося. А все тому, що проклинала колись дівчина з котрою погано повівся чоловік. Найчастіше саме такі прокляття випадкові. І про них можуть дуже довго не знати, бо ті прокляті бовдури поняття не мають де саме цю пакість підчепили.

— Ви сказали, що по місту тиняються тіні і прокляття, — несміливо підняла руку рудувата дівчина, привертаючи до себе увагу.

— Так, сказав, — підтвердив Шитке і ласкаво посміхнувся. А потім мстиво додав. — Але ваш чудовий голова вважає, що городянам про це знати не потрібно, що городяни панікувати будуть.

— О-о-о-о… — дружно і обурено видихнули студенти.

***

Якщо Кіран щось розумів в пограбуваннях, це те, що лізти кудись в той час, коли там підняті всі щити — повня дурня і тупість. Це склади купців так грабують, бо там сторонні люди заважають більше, ніж не надто дорогі щити. А якщо потрібно викрасти щось із схованки, про котру мало хто знає і довіряти це знання живим охоронцям ніхто й не збирався, то сенс чекати ночі? Можливо вночі хазяєва своєю цяцькою милуватися прийдуть, а тут такий гарний грабіжник щити обходить.

А ось вдень зовсім інше діло. Вдень половина тих щитів працювати не буде, щоб зайвої уваги не привертати. А то мало хто там проходити повз буде? Іще не будуть працювати різні уловлювачі руху, бо багатенько бажаючих потинятися десь поруч. А ховають щось цінне в загадкових підземеллях, чи серед скель, до котрих їхати три дня і три ночі, лише в казках, в цьому Кіран був впевнений. І жителі цього міста його не розчарували. Невідомо що, вкрадене невідомо де і невідомо ким впізнане в якості артефактів вони ховали у власних маєтках. По котрих уже встигла походити Айтарі. В якості спеціаліста по захисту. І політати Віїліна. В якості протягів і невидимки.