розділ 8

Чи прокляття, чи не прокляття

На той момент, коли Кіран підійшов до маєтку, в стіни котрого просочується щось підозріло схоже на прокляття, та ще й залишає на камінні сліди, він ніяк не міг зрозуміти щастити йому почало нарешті, чи навпаки. Для походу до маєтку його банально виловили на вулиці. Метрів зо сто бігли слідом, хапали за руку, ледь не отримавши в око і плутано пояснювали, поки слідом не прийшли більш осудні начальники. А з начальниками прийшла жінка. Та сама. Котра не схожа на ельфійку ельфійка, родичка хлопця. І Кіран, от дурня іще, так зрадів, що навіть не вслухувався чого від нього хочуть і навіщо кудись з нею йти. А потім вже було пізно. І не відмовишся, бо дійсно шукач, в тому числі і незвичних проявів проклять, і експерт, котрий навіть книгу написав по цій темі.

І як впізнали?

Бігун по вулиці щось бовкнув про своє здоров’я і пошкандибав назад. Кірана схопив під руку один з трьох дідів і повів вперед. А жінка при цьому дивилася з чимось занадто схожим на співчуття.

Вслухавшись в те, чим погодився займатися, Кіран відчув себе дурнем, бо не був впевнений, що десь в процесі згадав про оплату. На здоров’я жалітися в його випадку було марно. Та й жінка не втікала чомусь. І він йшов. І не розумів, пощастило йому, чи навпаки. І думав саме про це, хоча думати потрібно було зовсім про інші проблеми. І за жінкою спостерігав, дуже граційною, по-хлопчачи остриженою і все одно занадто гарною. А найдивніше, вона теж за ним спостерігала, мов бачила щось більше, ніж не надто молодий найманець, котрий все життя шукає сам не знаючи що і через це так і не зумів десь осісти, а зовсім не через жагу легкої наживи, як вважають декотрі.

— Це ж треба, — пробурмотів, коли вони нарешті дійшли.

У дворі маєтку зібралася вся трійця родичів. Жінка прийшла тільки но. Чоловік щось обговорював з одним зі шкільних радників, але побачивши новоприбулих, чомусь вирячився на Кірана і відчуття було, мов дивиться отруйна змія. А хлопець був в компанії таких же малолітніх бовдурів і в його погляді дивним чином мішалась допитливість, насмішка і розуміння.

І всі троє були занадто близько, щоб відчувати себе в безпеці. Але цього чомусь ніхто крім Кірана не розумів.

— Нелюди, — прошепотів він ледь чутно.

Хлопець посміхнувся, гарно і привітно, як типовий світлий. І думай, що за тією посмішкою ховається? Чоловік не по ельфійськи звів брови, і Кірану стало спокійніше, цей буде бити відкрито, якщо вже збереться. Хоча болотні жаби знають, чому він так вирішив. Просто здалося. А жінка тихенько хмикнула. І перед нею захотілося вибачитися.

— Не люблю ельфів, — замість вибачення сказав Кіран.

— О, — незрозуміло чому здивувалася жінка.

— Особливо світлих, — додав Кіран.

І вона теж посміхнулася, точно як її син. І як ось це можна сплутати з чимось не ельфійським і не світлим? Іноді Кірану здавалося, що всі навколо нього сліпі. А вже намагатися щось схоже на ельфа обдурити, байдуже, світлого чи темного… ну, бувають способи самогубства простіше. Тому обережність і правда. І навіть добре, що ця жінка дійсно сподобалась. Та й як вона може не подобатись?

А потім був цирк. Все як належить. З глядачами, акробатами, магами ілюзій, прекрасними дівами і дурнями, котрі когось там смішать. Тільки розмовляючого ведмедя не вистачало для повноти картини.

Кіран зробив ласку і помацав стіну, відчуваючи себе тим самим магом ілюзій, котрий зараз почне з пустого відра витягати дивовижні квіти і птахів з палаючими хвостами. Якісь сліди одразу знайшов, шукач він, чи хто? Але на прокляття на його думку це було схоже не дуже. Скоріше на слід від перерваного ритуалу, чи ритуалу, який пішов якось не так.

— Або того, котрий потрібно повторювати, щоб дія не перервалася, — з сумнівом сказав він, занадто це перекликалося з тим, що було потрібно дурнуватим замовницям. І мабуть добре, що їх ритуал стосувався тільки їх веселої сімейки. А то сліди на чужих будинках, це вже занадто.

— Ритуали на прокляття теж бувають. А я відчуваю саме прокляття, — вперто сказав Шитке і знову зовсім не по ельфійськи звів брови.

— Ви спеціаліст по прокляттям? — заполошно сплеснув в долоні хазяїн будинку і весело підскочив. І зрозумій, радіє він, чи непокоється, чи просто нервовий ідіот, котрому тільки привід дай.

— Я амулетник! — гордовито сказав ельф. — Більше по захисній частині, в тому числі і від проклять. Так що розуміюся.

— Хм, — сказав Кіран, згадавши, що замовниці теж підозрюють, що їх нещасний рід хтось прокляв, хоч і не перевіряли це. Не ризикнули, бо тоді з ними взагалі будуть боятися зв’язуватися. Дурепи, як є. — А якщо це ритуал, котрий не можуть обновити через прокляття?

— Якось занадто дивно, — з сумнівом сказав господар будинку і знову підскочив.

Мабуть це в нього був такий нервовий тик, та й натовпу ставало від його підскоків веселіше.

Дівчина, котра спостерігала за всім зверху, з гілки дерева, неймовірним чином піднялася на ноги, а потом зобразила повітряну акробатку і приземлилася поряд зі студентами. Хлопці дружно викрикнули «О!», а якась надто вразлива жінка верескнула.

Цирк, як є.

Наступною мага ілюзій зображала красуня-ельфійка. Стіну вона погладила, притислася обома долонями, потім всім тілом, з такою пристрастю, що її брат смикнувся. Мабуть і йому здалося, що зараз ця клята стіна її поглине. Постоявши так трішки вона похитала головою і як відрубала:

— Дурня якась!

— О! — знову вигукнули студенти, а всі інші зашепотілися.

— Чому це?! — образився за свою стіну власник маєтку. І знову підскочив, хто б сумнівався? Може це його на ці підскоки прокляли?

— Слід, мов хтось намагався відкрити міфічний портал через дзеркало, — сказала жінка. — Тому й на прокляття схоже. І на ритуал. І мабуть іще на щось. Просто кому що ближче, той те в викривленому магією дзеркалі бачить. І всіх воно лякає. А насправді дурня. Хоч і не сказати, що зовсім безпечна.