розділ 7

Шукали одне, знайшли інше

План був такий: напитися, побитися, втекти так, щоб було зрозуміло куди вони поділися, але нічого довести не могли, сидіти на паркані школи і милуватися тим як сторож лається з тими побитими, чи непобитими, ну, як піде.

Про цей план Алаву розповів рудуватий хлопець, чомусь запевняючи, що у ельфів такого нема і не слухаючи про орків, у котрих є і не таке. Десь на півдорозі Алав зрозумів, що співрозмовник і до цього походу встиг десь щось продегустувати і насправді план може бути не такий. У більшості, в сенсі. Тому він спитав у іще одного хлопця. І виявилося, що він впевнений: план полягає в тому, щоб випити для хоробрості пива, купити кошик яєць і закидати цим добром вікна другого радника голови міста. Цей другий радник якраз і в раді школи засідати любить, і точно має якесь відношення до найму викладачів. А іще в нього будинок вдало розташований, не заходячи за паркан і не бігаючи по чужому саду можна докинути яйцем до вікна. До якого захочеться, вибір там великий.

Далі про плани Алав питати не став, зрозумів, що головне в цих планах — пиво. А що грошей замало було зрозуміло ще під час підрахунків. Так що пиво буде дешеве, несмачне і підігріє бажання кидатися яйцями. Грошей на котрі теж не вистачить.

— Може вони за поцілунки їх віддають? — спитав Алав сам у себе, але його почули і в декілька голосів спитали хто і що?

А дізнавшись про яйця в кошику і дружно прогорланивши «А!», тут же підтримали план і назначили головним цілувальником планувальника. Бо гарний, так що за поцілунок хоч декілька яєць віддадуть. Поцілує з десяток тих продавщиць, може й кошик набереться. Чому Алав не став з цим планом сперечатися, він і сам не знав. Але понадіявся, що до яєць вони не дійдуть. А то мало що там за продавщиці? Це вони на картинках всі молоді, привабливі і усміхнені. А насправді і без поцілунків можуть кошик яєць не пожаліти. Надінуть на голову і скажуть, що так і було.

Дійшли вони врешті решт до дивного місця. На вигляд це була крамничка скупника різного сміття, в тому числі й краденого. Щоб в неї зайти, треба було спуститися в напівпідвал по крутих сходах з неоднаковими сходинками. Біля дверей з одного боку стояло колесо від возу, з другого сиділо солом’яне опудало в надірваному капелюсі. Причому сиділо воно в кориті, котре смерділо забродившим і скисшим виноградним соком. Цьому опудалу тільки весла для повноти картини не вистачало. А над дверима висіла перекошена підкова, так висіла, мов вже з півроку готувалася впасти комусь на голову, але вибрати не могла. Зате двері відчинені і з-за них загадково пахло смаженим м’ясом, мишами, торішніми цибулевими в’язанками і пилюкою.

— Сарай! — життєрадісно сказав невисокий хлопець і перший пірнув в приміщення.

— Це воно так називається, а взагалі нічого, — пояснив ще хтось.

Алаву навіть цікаво стало. Як виявилося, даремно. Бо «нічого» хлопців дуже відрізнялося від «нічого» Алава. Перше враження було правильне. В цьому приміщені окрім пива і нехитрих страв продавали різний непотріб. Мабуть той, котрий віддавали місцеві п’янички в якості плати.

Пиво, по словах хлопців, як на зло, саме сьогодні виявилося особливо паскудним на смак і план по пошуку яєць обріс новими подробицями, хоча думки про те, в чиї вікна їх кидати, розділилися. Врешті було вирішено для початку подивитися на альтернативну ціль і впевнитися, що хоч хтось те яйце туди докине. Бо ворота і паркан там ого-го. А іще ті дурнуваті собаки бігають. І не вірять, падлюки, що прийшли тільки поговорити, запитати і уточнити. Яка різниця що?

А коли всі дійшли до паркану з собаками, що вони побачили першим ділом? Правильно, роздратованого Шитке, котрий лаявся прямо коло воріт з сивим чоловіком в халаті і домашніх капцях.

— Це ж треба, — з боязким захопленням промовив хтось із хлопців.

— Може він теж пиво спробував? — припустив рудуватий.

— А він точно ельф? Лайка орчанська, — розгублено уточнив темноокий.

— Мабуть довго хазяїна покликати не хотіли, — сказав Алав.

Глядачів навкруги і окрім студентів вистачало. Одна глядачка навіть на даху сусіднього будинку сиділа і неіснуючий більше ні для кого вітер тріпав її волосся.

— Це неповага! — репетував чоловік в халаті. — Я буду вимагати звільнення!

Чийого звільнення, він не уточнював, і мабуть не тільки Алав подумав, що власного.

— Пфи, хадар на дупу, — махнув рукою Шитке, аж частина глядачів смикнулася. — В мене контракт на два роки і там є пункт про особливості викладання і неустойку, якщо хтось через них надумає мене звільняти.

І виганяючий все зле знак скрутив з пальців перед носом опонента. Але той моряцький знак для незнайомої з ним людини був таким загадковим на вигляд, що його знову зрозуміли якось не так.

Чоловік почервонів так, наче намагався засвистіти носом, як чайник. Кілька разів відкрив і закрив рота, а потім заволав ще голосніше, аж ворони знялися з дерева і полетіли подалі від цього ненормального.

— Особливості викладання (згадування статевого собачого органа і голови опонента під наковальнею), в мій вихідний!

— В робочий ви не хочете засідати і вирішувати питання, — незворушно смикнув плечем Шитке. — А я не бачу сенсу в будь-якому викладанні, коли робиться все можливе і неможливе, щоб завалити моїх студентів, харатса бурі поперек! Ви хочете, щоб студенти теорію захисту взагалі зненавиділи і всі померли при першій же нагоді?!

І ступив крок вперед.

Сивий шарахнувся. Підняв руку в захисному жесті, можливо теж якийсь оберігаючий від злого знак намагався створити. Але тут між опонентами м’яко, як пір’їнка, приземлилася світлокоса дівчина, і нещасний, хто б він там не був, стрибнув спиною вперед. Зачепився за власну ногу, примудрився врізатися головою в монументальні залізні ворота так, що той «бум!» з пів вулиці почуло і послав всіх разом в болото за коханням і страшною смертю.

— Може в нього теж орки в роду були? — задумливо спитав Алав.