розділ 5

Нестандартні підходи

Якщо вірити в прикмети, то сон на новому місці обов’язково щось означає. Шитке не дуже пам’ятав сон в першу ніч, чи перший сон взагалі — не цікавився він цим питанням — але те, що це саме сон, причому на новому місці, зрозумів прямо так, у вісні. Ще в ту мить, коли ледь відчутний протяг посилився і відчинив вікно на всю ширину.

Шитке з інтересом втупився в отвір, бо це було єдине, що він міг зробити. Голос в нього пропав, а тіло не слухалося, ледь вдалося припіднятися на ліктях. Довго чекати не довелося. Прохолодний вітер потеплішав, грайливо смикнув за волосся, погладив по щоці, а на підвіконні з’явилася дівчина. В звично білому вбранні, здається навіть дійсно в сукні. Вона посміхнулася і легко зіскочила на підлогу. А потім пішла до нього, нечутним кроком, граційно, як та танцівниця з чоловічого клубу в Альтирварку.

Вітер смикав її за одяг і волосся. Тонка тканина обплітала тіло, підкреслюючи жіночність. І йшла вона, здається, цілу вічність, хоча там насправді якихось три кроки.

— Ти такий гарний, — прошепотіла дійшовши і нахилившись до обличчя. Прошепотіла майже в губи. — І такий дурень.

І поцілувала, ледь торкнулася.

А в наступну мить вже сиділа верхи і місяць за її спиною окреслював все, що тільки міг, ховаючи обличчя. Шитке навіть зрадіти приємному сну встиг, коли дівчина сумно закінчила:

— Нажаль, тебе простіше вбити.

Слова прозвучали, як вирок.

А в тиші, котра заповнила простір відразу за ними, холодний вітер молотом упав на груди, придавивши і вибивши дихання. Шитке беззвучно закричав, смикнувся вверх і прокинувся. І тільки після цього зрозумів, що на обличчя звалилося щось мокре.

— Латаття? — здивувався він, остаточно виплутавшись із сну і ковдри.

Лист був великий, важкий і пах болотом. А іще доволі брудний. Шитке схопив його за ніжку і довго роздивлявся ні про що не думаючи, бо в голові все ще колихався сон в такт спокусливих дівочих кроків.

— Що за дурня?

Здається він поки нікому не накрутив тут хвоста настільки, щоб нещасний ліз в болото за якимось листом, а потім іще й у вікно ним кидався.

Шитке потряс головою, відганяючи сон і подивився на вікно. Воно виявилося справді відчиненим, добре хоч ніяких дівчат там не стирчало.

— Та бути не може, звідки їй тут взятися?

І мов у відповідь на це цікаве питання вітер доніс веселий жіночий сміх.

— Не може бути, — повторився Шитке і впав на подушку. — Що їй тут робити?

Лист латаття лежав на грудях і самою своєю присутністю доводив, що може. Що в однієї дурнуватої знову з’явилося трішки вільного часу і вона вирішила витрати його на нього. Для ворогів їй взагалі нічого не шкода, ні часу, ні натхнення, ні власної магії.

— І не спиться ж, — пробурмотів, ще трішки подумав і вирішив ігнорувати її присутність і витівки, наскільки це можливо. Нічого кращого все одно не придумаєш. Що не роби, буде тільки гірше. Шитке був у цьому впевнений. — Може вона переросте? — спитав у стелі. — Хоча б колись.

А на вигляд доросла дівчина. І ходити вміє, як у вісні. Він колись бачив.

***

На ранок Шитке був злий. Причому, що дивно, не на ту дурнувату. Він був злий на себе за те, що колись не сприйняв її серйозно і нажив собі неприємностей. От чого вартувало промовчати? Посміхнутися? Якісь інші слова підібрати? Але ж ні, тоді це здалося чимось веселим і незначним, і піддіти дівчисько хотілося. Ну ось, піддів, маєш собі.

Іще він був злий на всесвіт, котрий, як не подивись, штука далеко не ідеальна. Народилася б ця крилата хоча б на два роки раніше, він би такої дурні не втнув. Бо через ті два роки тоненька здихля, в котрої тільки очі світилися, перетворилася на справжню дівчину. А в тім, як дівчата відреагують на те, чи інше, він ніколи не помилявся. Мабуть темні інстинкти прокидалися.

А спроси хтось, чим би ті два роки допомогли, він би навряд відповів. Бо плюс, мінус, вона б все одно прийшла тоненькою здихлею, а він би був іще дурнішим.

Трохи Шитке був злий на студентів, бо бовдури ж і нічого не цінують.

А найбільше на придурковатих засідателів, котрі невпинно демонструють цим самим студентам, що викладачі теж можуть бути бовдурами і не розуміти елементарних речей. І доведи їм, що це не так, коли вже не перший рік на практиці демонструється інше.

— Теж самі собі проблем наживають, — бурмотів Шитке на ходу, постукуючи по стегну скрученими в трубочку листами з відповідями третього курсу на різну елементарщину.

А що іще з цією писаниною робити? На деяких листах було написане таке, що на їх власників можна сміливо вішати табличку «самовбивця» і виставляти на ярмарковій площі поряд білим вовком і опудалом півметрової жаби. Бо теж рідкісний екземпляр. Дуже вже незвичний спосіб вкоротити собі життя обрали, навіть Вілька до такого б в далекому дитинстві не додумалася, хоча вона дуже старалася.

— Знову ця в голову лізе, — скривився Шитке і озирнувся, щоб переконатися, що вона не летить нечутно слідом. А то було вже таке, ще й палицею в дупу тикати почала, коли просто летіти набридло. І от що з нею робити?

Іноді йому хотілося зробити дівчині щось дуже погане і він розумів, що не зробить. Прокляті темні інстинкти. Ось світлі в можуть дурних дівок ігнорувати, вміють якось не помічати. Орки можуть оскаженіти і ту ненормальну по дахах за допомогою вил і мотики ганяти. Після цього, правда, частенько одружуються, але ж не завжди. Ну, дивні у орків традиції насправді, що тут зробиш? Жінки в них теж чоловіків ганяти можуть. Одна тридцять років по Межевій пустелі ганяла і не набридло ж.

— А може в неї теж орки в предках є? — спитав сам у себе Шитке. Те, що тендітна і на ельфійку схожа ні про що не говорить. Він теж ні зростом, ні статурою на орка не схожий. — Ще й в голову мені влізла, — пробурмотів, дійшовши до дверей, за котрими чекали ті самі третьокурсники, автори цікавих ідей для самовбивства. — Впіймаю і точно щось зроблю. І вітри їй не допоможуть.