розділ 4

Зовнішність оманлива

— Будеш його шукати? — допитувався Алав, намагаючтсь не відстати від Віїли. Їй що, вона літати вміє. І навіть коли здається, що вона йде, насправді її вітер може прискорювати так, що призовий жеребець не вженеться. А бідному і нещасному четвертьельфу з новими знайомими потрібно час від часу переходити на біг.

— Його? — перепитала дівчина, округливши очі так, наче поняття не мала, про кого говориться. — Шитке? — вгадала вона і голосно пирхнула. — Ще чого не вистачало. Нехай я потім буду сюрпризом. Приємним.

І хихикнула.

— Нам гаплик, — повторився Алав і трохи подумав про те, щоб зупинитися. Але клятий характер і дар. Чомусь з них було дуже цікаво що саме принесло білявку в цю школу.

Ні, що насамперед Алав чудово розумів років з дванадцяти. Бідна дівчина, котрій не пощастило народитися з даром крилатої стихійниці, на подив оточуючих взяла і знайшла собі майстра, котрого їй хотілося захищати і оберігати. Спочатку це оточуючим здалося навіть чимось веселим. Дівчинці тоді ледь сім років виповнилося. Шитке було чотирнадцять. Діти ж.

Потім діти підросли трішки і майстер став заглядатися на дівчат, а стихійниця його ревнувати. І навіть тоді ще ніхто нічого не зрозумів. Бо що може розуміти дівчинка в десять-дванадцять років, правильно?

А в п’ятнадцять вона взяла і зізналася йому в коханні.

А той бовдур взяв і сказав щось на кшталт: підрости спочатку, а потім приходь і я подивлюся чи варта ти уваги. І його щастя, що та дівчинка нічого не унаслідувала від темних, котрі серед її предків теж були. Бо йому вистачило і гніву світлої магії, замішаної на вітрі крилатих. Він за якихось півроку встиг і всередині дерева посидіти, і на вершечках всіх довколишніх скель побувати, і на піратському кораблі в трюмі незнамо як опинився. А скільки разів йому доводилося випливати з моря в шторм, він і сам рахувати перестав.

Дівчинка образилася. Так, як ображаються світлі ельфійки, на віки і щоб образник про це не забув не приведіть боги. І мстилася як крилаті, не жаліючи сил і фантазії.

Потім, правда, батько її вмовив постаратися цього придурка не вбити і її помста стала більш вибірковою і не такою частою. І начхати їй на те, скільки разів Шитке просив вибачення, тим більш, в перший раз цей придурок вибачився за те, що неправильно слова підібрав. А чому просив з такою наполегливістю, начхати іще сильніше. Хоча навіть Алав швидко зрозумів, що не через страх перед її помстою він вибачається. Бо Шитке занадто світлий. А якщо світлий, по всім ознакам дорослий світлий, роками усе те терпить, це вже точно щось означає. І болотні черепахи розберуться, що ж насправді. Та сам Шитке навряд зможе відповісти на це питання, якщо хтось ризикне в нього спитати.

Так що дядька було навіть шкода.

А навіщо вона сюди припхалася офіційно — дуже цікаво.

— Віїла, а ти з якою ціллю прилетіла? — спитав Алав вкотре наздогнавши дівчину і закрокувавши поряд.

— Вчитися буду, — гордо задерла вона носик.

— Тут? — ледь не спіткнувся хлопець.

— Ні, в місцевого гончара горщики ліпити, — фиркнула вона і все-таки пояснила: — Майстер Орта з радістю погодився, що мені не завадить потренуватися десь якнайдалі від моря. Там же вітри особливі. І від гір теж. А тут рівнина. І місцевим викладачам стало цікаво що я таке, так що вони погодились прийняти на рік студентку. А з майстром я переписуватися буду, він все ще мене веде.

Алав тільки головою похитав. Не уявляють місцеві викладачі що вони самі собі на голови звалили. Цікаво тільки, звідки вона дізналася, що Шитке погодиться тут викладати? І в той раз звідкись знала. З іншого боку хто-хто, а Алав ні краплі не сумнівався, що приїхав сюди Шитке з якимись своїми цілями. У нього було більше двох десятків запрошень, а він обрав ось це не надто видатне місто з його трохи кращою за середню школою.

Алав навіть подумав, що Шитке вирішив маму підтримати. Вона довго думала, перш ніж погодилася брати участь в реставрації місцевої зворотної башти. Хоча платили багато, навіть як для фактичної перебудови вирівнювача магічного фону — в цих місцях колись сталася одна з битв двох магічних фракцій і без зворотної башти завдяки тим бовдурам то болото розповзалося, то чудовиська самозароджувалися, то портали збивалися. А їхати люди звідси не хотіли. Тут і земля родюча. І родовище з топазами, причому з тими, котрі особливо ціняться в артефакториці. І болото стародавнє, не раз поглинувше магію, так що дуже цікаве, хоч і небезпечне час від часу. Та іще й торговий шлях вдало проходить по річці.

З іншого боку, не через болото ж мама вагалася.

І ось ця летюча білявка знає чому. Точно знає.

— Вілька…

— А в око? Ось тим зеленим яблуком?

— Зла ти. Вілька, що з цим містом не так?

— Поняття не маю, я тут вперше.

— Мама вагалася, чи їхати. Хоча коли дізналася, що їй пропонують реставрувати одну з трьох башт, спершу дуже зраділа.

— Ой, знову таємниці розводять на пустому місці, мало їм твого епічного розслідування про вигадану загибель, — фиркнула дівчина. Нахилилася до Алава і тихо-тихо, щоб точно ніхто крім нього не почув, сказала: — Можливо, саме тут твоя мама твого придурковатого батька зустріла. — І притримавши за плече, смикнула за собою, коли Алав від несподіванки зупинився. — Не турбуйся. Шитке просто намагається в відомих йому місцях сліди того бовдура шукати. Але з тим же успіхом можна шукати і в столиці. Там живе багато людей, можливо навіть та гадина, котра його таким виховала.

— Ов, — тільки й зміг сказати Алав. Років в десять йому все ще хотілося щось дізнатися про батька, хоча він і підслухав ту розмову, з котрої дізнався всю неприємну правду. Але зараз… та щоб він провалився разом з усіма своїми родичами. Зараз Алав занадто добре розумів за що саме Шитке так його ненавидить. І сприймати як живу, реально існуючу людину… ну не хотілося і все тут. Коли так сприймаєш, починаєш розуміти, а від розуміння до виправдовування відстань може виявитися не достатньо великою.