розділ 3

У мене цікавіша ідея

Колись у Шитке була мрія. Він хотів знайти того придурка, через котрого старша сестра спочатку плакала, потім виявилася вагітною, а потім народила те крикливе маля. Знайти і по простому відірвати всі виступаючі частини тіла. А що залишиться, втопити.

Сестру Шитке любив. І чоловіка, котрий перетворив мрійливу світлу ельфійку на справжню темну по характеру, в найгіршому їхньому прояві, він щиро зненавидів. Потім їй, правда, стало легше, характер виправився, чому, на подив, сприяло те маля. І племінника Шитке пробачив, хоча, якщо подумати, в чому він був винен? А потім, коли той підріс, навіть полюбив хлопчика, котрий був дивовижно схожий на нього самого, що допитливістю, що витівками, що впертістю.

Але колишньою світлою, усміхненою дівчиною сестра так і не стала. І навіть на середньостатистичну темну ельфійку так і не перетворилася. Середньостатистичні легко відносяться до чоловіків, щиро їх люблять, так же щиро ненавидять. У них все просто. А в сестри все так і залишилося складно. Бо той дурень зробив щось таке, відштохнувши її, що їй простіше взагалі чоловіків не помічати. А це погано. Особливо для світлої, в котрій образа примудрилася розбудити і проростити темну магію, причому настільки вдало, що вона стала аж занадто помітною. Темні ельфійки повинні любити і ненавидіти, народжувати дітей і розважатися інтригами, та хоча б любовними. У темних почуття завжди повинні бути зовні. Бо якщо ховаються всередині, вони їх поїдають.

І нічого Шитке з цим зробити не міг. Ніхто не міг. Інакше темні б не надівали ті кляті ошийники на своїх родичів, котрих перемогла їхня власна магія.

Так, колись у Шитке була мрія. Знайти ту сволоту і зробити їй так же боляче, як він зробив сестрі. А потім мрія перетворилася на ціль. Одну з багатьох. Бо мрії, то таке, занадто невловиме. А цілі штука більш матеріальна, якщо всерйоз братися за їх досягнення.

І якби рада школи знала, що він погодився бути вчителем тільки тому, що збирався в вільний час блукати містом з саморобним медальйоном шукача, намагаючись знайти родичів свого племінника, бо це одне з трьох найвірогідніших міст, вони б вирішили, що він ненормальний. Занадто давня історія на людський смак. Занадто багато часу витрачається на таку дурню. А усвідомити, що для ельфа, хоч світлого, хоч темного нормально витратити на пошуки ворога декілька сотень років лише для того, щоб плюнути на його могилу і піти собі зі спокоєм в душі, люди взагалі не можуть. Хоча примудряються втягувати в свою ворожнечу сім’ї і залишати її потомкам.

А іще люди занадто люблять розповідати про всепрощення, на котре насправді не здатні.

Бути ельфом мабуть простіше. Навіть світлим з типовим темним характером.

Ну, хоча б зрозуміліше.

А ось бути викладачем не просто і незрозуміло. І якби не бажання не привертати до себе занадто багато уваги, він би на це не погодився. Ні вперше, ні тим більше вдруге.

Але незрозумілий напівельф, котрий невідомо чому приїхав у місто і старанно по ньому тиняється, точно б не залишився поза увагою. Через це хтось міг про щось здогадатися, занадто він схожий з сестрою. І родичі кривдника порозбігатися, як ті таргани. Якщо вони тут є, звісно.

Так що вибору не було насправді.

Ну, і за племінником подивиться.

І за сестрою.

І різних бовдурів хоч чомусь навчить. Всім буде добре, так же?

Він чесно на це сподівався перед переїздом. Але зараз…

— Прокляття, — пробурмотів Шитке, відсовуючи від себе оціночні списки. Він наївно сподівався, що вони допоможуть розібратися в талантах студентів. Але, або талантів нема, або вони їх старанно ховали, або з системою оцінювання щось не те і для початку доведеться щось з цією системою зробити. — Що за бовдур додумався проводити екзамен по теорії відразу після повернення з практики? Хоч би три дні дали на спроби згадати те, що вони знали і вивчити, що не знали. Вони б ще на другий день після зимових свят екзамен проводили. Може когось розпитати про ці дива?

Шитке подивився в дзеркало, котре висіло на стіні зліва від столу, сам собі кивнув і рішуче встав.

А то чого псувати настрій лише студентам? Прийшла пора приділити увагу колегам і начальству. Першим, бо можливо когось із них місцеві дива з плануванням теж не влаштовують. А другим, бо повинні ж серед них бути адекватні люди. А неадекватним він рештки мозку виїсть і вони самі втечуть, страшно підвиваючи.

Бо Шитке точно знав — не варто ускладнювати життя учням там, де на це немає жодної причини. Складнощі в житті учнів повинні їх до чогось спонукати. Вони можуть відсіювати зовсім негодящих. Змушувати проявляти чудеса спритності і хапатися за найменший шанс. Але якщо складності мало того, що нічого подібного не роблять, так ще й переконують учнів в тому, що вчителі ідіоти, то від них потрібно негайно позбавитись.

— Можливо хтось щось просто не дуже добре розуміє, — бурмотів він на ходу і навіть не помічав, як з його шляху загадково зникають перехожі, мов випаровуються. Хоча здогадувався, що репутація в цій школі вже почала бігати перед ним самим і це йому подобалося. Дивний вітер, котрий на декілька секунд нахилив верхівки дерев в бік старого корпусу, а потім розтанув, мов його й не було, теж не помітив. Бо відбувалося це за вікнами довгого коридора, а Шитке було не до вікон. — Треба пояснити. На прикладах, щоб дійшло якомога швидше. А то люди іноді поводяться так, мов вони безумовно безсмертні і часу в них безкінечно.

Ось іще одна загадка.