розділ 2

Несподівані зустрічі

— Я його племінник. Алав Вілаке.

— Е?

Білявий і лоповухий хлопець став дивитися на Алава зі ще більшим нерозумінням. Чому він так дивився спочатку, здогадатися не складно. Дядько Шитке дуже помітна особистість, особливо для студентів. І за дві неділі точно зумів справити на всіх враження і стати незабутнім. Можливо навіть страху вже нагнав. А тут назустріч іде щось надто на нього схоже.

— Алавелін ще можеш мене називати, якщо тобі захочеться і подобаються високі ельфійські імена.

Блондин закліпав.

— А як називають в Лісі дядька тобі краще не знати. Є думка, що його ім’я зводить з розуму не ельфів і взагалі схоже на орчанську лайку. Тільки йому про це не скажи, сердитися буде. Змусить вчити всяке.

— Ага, — видихнув блондин і гордо сказав: — Некор Загірний.

— Я не місцевий, — здогадався Алав, що це ім’я повинно щось означати. Щось таке, що всі знають.

— Я барон, а моя прабабка взагалі була племінницею короля.

— Яке співпадіння. Моя прабабка родичка ельфійського правителя, — життєрадісно сказав Алав. А що тут іще сказати?

— О, — зовсім здувся блондин. — Краще просто Алав. А я Некор.

— Чудово.

Якби цим знайомством зацікавився Шитке, він досить швидко б схопився за голову і якось не дуже приємно обізвав всіх богинь долі разом узятих. Бо у Некора була репутація саме того хлопця, котрий постійно шукає неприємності. Він, навіть будучи розумним і талановитим, примудрився ні разу не здати з першої спроби ні один залік, не кажучи вже про екзамени і інші перевірки знань.

У Алава репутація в попередній школі була не набагато краща. Вчився він завжди добре, аж занадто, і прагнув вивчене якось використати в житті. А то ж інакше не цікаво.

І ось ці двоє, наплювавши на намагання вчителів розвести їх якнайдалі, взяли і зустрілися на доріжці в шкільному саду. Не зважаючи на те, що ні один не збирався в той сад йти і що його туди занесло, пояснити б не зміг.

— Хм, — видав Некор трохи подумавши. — А як ти ставишся до посиденьок за межами шкільної території? В якомусь приємному місці. Є тут недалеко одна корчма, там така подавальниця, чорнява котра.

— Гарненька?

— Оу, — описав Некор і показав на собі наскільки, розчепіривши пальці і повернувши їх до грудей на досить великій відстані.

Алав оцінив і радісно кивнув, сам не розуміючи подавальниця йому цікава, чи заклад за межами школи. З закладами в нього поки не складалося. Самому тинятися з корчми в корчму якось не за віком. Та і тиняються так тільки п’яниці. А заприятелювати ні з ким іще не вийшло, можливо через наявність Шитке в цій же школі. Всі поки що вирішували цікаву загадку — родичі вони чи це просто збіг і схожі предки-нелюди? А спитати не наважувалися. А то мало що. Ім’я роду Шитке студенти не знали, він як завжди в спілкуванні з учнями використовує лише власне. Так що версії були і найпопулярніша — позашлюбний син.

***

— Він племінник! — життєрадісно оголосив Некор, підійшовши до стола в лівому дальньому куту зали.

Зала була велика, на диво світла, хоча під стелею і висіли незрозумілі віники, а іще в ній приємно пахло ячмінним пивом, свіжим хлібом і гороховим супом з чимось копченим. Були й інші запахи, але ці найвиразніші. Зала ділилася на чотири квадрати, в трьох з котрих стояли столи, а між ними доволі широкий прохід. В четвертому квадраті гордо висилися пивні бочки, в кутку стояла шафа з винними пляшками, а коло неї сидів широкий дядько розбійної зовнішності, мабуть викидайла. Збоку від дядька відчинені двері підперті табуретом, за котрими мабуть кухня.

А за столом сиділа компанія студентів — хлопців.

— О-о-о-о! — радісно відізвалися студенти, а двоє навіть келихи підняли.

— Племінник! — повторив Некор. — Хто ставив на племінника?

Келихи піднялися вище, а посмішки стали ширше.

— Алав, — представився племінник, а то цей любитель драм і комедій ще довго буде балакати про своє.

— І він ельф! — підняв палець вверх Некор.

— Світлий, — додав Алав. — На четверть.

— А майстер Шитке наполовину? — недовірливо спитав один з хлопців і пояснив: — Зовсім не схожий.

— У нього просто характер такий. А колір очей і волосся, то від далекого предка-орка по материнській лінії.

І посміхнувся, бо хлопці очікувано завмерли і стали щось собі уявляти. Точно щось дивне. А може ще й еротичне.

— Ой, сідайте! — першим відмер довгоносий хлопець. — Ельф і орчанка, це ж треба.

— Бабуся гарна, — з гордістю сказав Алав сідаючи.

— А ельфи дивні, — зробив висновок Некор.