розділ 1

Мрії повинні збуватися!

Тендітна постать з завзятістю портового вантажника тягала ящики і складала їх посеред підозрілого малюнка. Сам малюнок знаходився посеред невеликого двору і як він там намальований був, не маг навряд би зрозумів. Бо двір давно і надійно заріс гарною зеленою травичкою, невисокою, зате густою. І достатньо м’якою, щоб господар, повертаючись зі свята (чи поминок) міг не ризикувати шиєю, заповзаючи на високий ганок, а лягти спати прямо у дворі. Його ж двір. Що хоче, те й робить.

Ящики, як легко можна здогадатися, витягувалися з будинку. Чомусь через вікно.

А за всім цим дійством спостерігала огрядна жінка. Через паркан спостерігала, бо була сусідкою і могла це робити, коли заманеться. І ось це дійство настільки було їй цікаве, що вона не помічала, що стоїть на дорогоцінній розсаді заморського овоча тумату і частину вже безнадійно зламала.

— А що ти це робиш? — спитала, коли черговий ящик був покладений зверху на попередні.

З-за ящиків виглянуло щось, що однаково могло бути і парубком, і дівчиною. Хто тих нелюдів розбере, особливо коли серед їх предків є купа ельфів, а мода на короткі зачіски у жінок розлітається королівством зі швидкістю епідемії весняного чиху? А в цьому випадку і зовсім не було ні найменшої можливості з першого погляду зрозуміти, хто таскає ящики.

Бо в домі жив то юний хлопець, наскільки знала сусідка, було йому років сімнадцять, не більше.

То його дядько, котрому вже було за тридцять, хоча з племінником він був на одне обличчя. Та й хто з них старше не розберешся, поки ім’я не назве.

А то і зовсім з’являлася матінка хлопця. Лахудра, як її охрестила сусідка. Бо тільки справжня лахудра дозволить собі народити сина без чоловіка, надягнути штани, обстригти волосся і дивним чином залишитися поважною жінкою. Архітектором, котрий вплітає магічний захист в будинки іще при проектуванні. Сусідка ледве це кляте слово запам’ятала. Зате тепер одним цим словом ставила на місце заклятих подружок. Вони його й виговорити не могли.

А лахудрі що? Лахудра гордовито дерла підборіддя. Ніякого осуду не боялася. Була наче близнючка брату, хоча насправді старша за нього на сім років.

— Нелюди, — прошепотіла жінка.

Насправді зрозуміти хто з них хто можна було лише зблизька. Брат з сестрою були обидва чорнокосі і зеленоокі, що твої коти. Обличчя витончені, наче з мармуру висічені, тільки губи пухкенькі, завеликі нижні ікла прикривають. Так що там не тільки ельфи в роду є. Там і хтось гірше потоптався. І всієї різниці, у сестри все-таки є груди, хоч і невеликі, і замасковані широким, зовсім чоловічим одягом. А син і племінник в одній особі відрізнявся від них кольором очей. Вони в нього були сірі, зовсім людські. Так що сусідка старанно примружилася, але зрозуміти хто перед нею не змогла. Вчора в цьому будинку були всі троє.

— Так що робиш? — спитала знову.

— Переїжджаю, — життєрадісно відповів їй завзятий вантажник приємним чоловічим голосом. І, здається, все-таки це був старший нелюд, у хлопця голос більш м’який. — Буду працювати в академії Хошта, вчити захисту.

Сусідка кивнула. Раз буде вчити, а не навчатися, то точно старший.

— Будинок сестрі залишаєш? — спитала з підозрою.

Сестра тут бувала наїздами і дуже сусідці не подобалася. Бо нахабна. І колись у відповідь на правду (а якщо ти без чоловіка сина народжуєш, то шльондра ти і є) наслала на бідну жінку німоту. Ледь інший маг зняв, за великі гроші. І ніхто їй нічого за це не зробив, бо ця зараза образилася і начебто не втримала власне родове прокляття. Точно брехала.

— Ні. Вона теж їде. Маяк добудований, що їй тут робити?

— Племіннику? — з іще більшою підозрою спитала. Сімнадцятирічний хлопець, то взагалі страшно. Він же завтра ж дівок натаскає, дешевого вина, приятелів. Вони ж весь город перетопчуть, пожежу влаштують, спати будуть заважати.

— Не хвилюйтеся, я будинок ще вчора продав, — широченно посміхнувся нелюд і поправив верхній ящик.

У нещасної жінки серце провалилося в живіт і застигло там шматком льоду. Враховуючи її «чудові» відносини з цими наче з одного яйця вилупленими родичами, нічого хорошого від продажу будинку очікувати було не варто.

Вона навіть встигла пожалкувати, що колись на них варту і інших сусідів намагалася натравити. І про те, хто всім розповів, що сіроокий син лахудри. І ще багато чого, місцями веселого, але їм, мабуть, образливого.

— Все як ви хотіли, — з явним знущанням сказав занадто юний на вигляд чоловік, дістав з повітря мотузку, до чогось прив’язав і став по колу обходити свої ящики, продіваючи її у мідні кільця. — Ви ж давно мріяли побачити зі свого городу повний двір повій. Так що я поговорив з Великою матінкою і тепер частина її дівчат буде жити тут. Навіть знижку зробив заради того, щоб ви нарешті могли по ділу плюватися отрутою. Бо мрії повинні збуватися! — вигукнув і підняв над головою вказівний палець.

Сусідка охнула і навалилася на паркан неосяжними грудьми. Він аж заскрипів.

— Та як ти посмів?! — пискнула, трішки на паркані повисівши. Прокашлялась, набрала повні груди повітря і гримнула: — Я листа королю напишу!

— Та хоч високому магістру. Матінка податки платить, її дівчата теж, а будинок мій. І про те, з якою наснагою ви кричали «Повія!», як тільки бачили в моєму дворі жінку, останній п’яниця знає. Так що, нарешті накричитеся в своє задоволення. Будьте здорові.

І цей мерзенний нелюд, продівши мотузку в останнє кільце, смикнув за кінець, стягуючи ящики до купи і активуючи якусь магічну сітку, плеснув долонею по верхньому і пропав разом з ними. Тільки легкий димок закрутився над травою там, де ще мить назад був магічний малюнок.

— Щоб ти здох! — від усієї душі побажала йому жінка.

Хоча розуміла, що не здохне. Бо якщо його сестра тільки будинки вміла захистом обплітати, то цей, хоч і молодший, був майстром захисту, причому універсальним — це слово сусідка теж старанно завчила. А за його амулети одного разу навіть два барона побилися, прямо на королівському прийомі. Хоча, мабуть брешуть. Тоді цьому майстру років було не більше, ніж його племіннику зараз. Хто стане битися за амулети якогось учня?