Глава 34. Традиція заступає на службу

- Вбий Оксану, і буде все, що захочеш, - спокушав Звичай.

Демониці перестали сміятись і прислухалися до кожного слова. І треба ж таке, у цю мить до кімнати зайшов управитель Дементій і проголосив:

- До вас гості. Пані Традиція.

- Клич її сюди, - розпорядилася Азорина.

- А моя думка враховується? – насупилась Оксана.

- Не забувай – я княгиня пекла! – нагадала Азорина. – Клич скоріше, неповороткий старий демоне!

Дементій чкурнув до виходу і дуже скоро привів Традицію.

- Сідай з нами, побачиш, що виробляє твій братик, - запросила Азорина. – Але сиди тихо. Можеш потрапити під мою гарячу руку.

Оксана мовчала. Традиція присіла на краєчок вільного крісла і втупилася в стіну, не вірячи своїм очам. Побачила і почула, як Звичай вимагає від Петра вбити Оксану, а той торгується і не дає остаточної відповіді.

- Що вибере Петро? – думала Оксана. – Задля своєї вигоди він би й Христа продав. А мене придушив би, як шкодливе кошеня. Погодиться на пропозицію Звичая? Та, звісно, погодиться.

Раптом Петро зробив несподіване. Він встав з підлоги і тихо сказав:

- Я цього не робитиму. Я працював з нею багато років. І не тільки працював. Згинь, розсипся.

Звичай вже піднімав руку, щоб спопелити його. Оксана і Азорина затамували подих. Несподівано поруч з Петром стала Традиція! Вона строго сказала брату:

- Облиш смертного.

Коли вона встигла переміститися? Вона таке вміє? Демониці ошелешено потрусили головами. Тут не пиво треба, а щось міцніше! Але ні Азорина, ні Оксана міцними напоями не захоплювались, тільки чоловіками, на свою біду.

Традиція взяла Звичая за руку і вони разом кудись перемістились.

- Чого вона приходила? – запізніло здивувалась Оксана. – Що це взагалі таке було?

- Мене не питай, - відмахнулась Азорина.

- Петро відмовився від грошей! Такого чуда я в житті не бачила! – забігала по кімнаті Оксана. – Відмовився мене вбити!!!

- Ага, закохайся і нього знову, - підколола Азорина.

- Оце вже ні, - Оксана не могла заспокоїтись. – Але він заслуговує на винагороду. Як думаєш, моя княгине?

- В хід пішли лестощі! – веселилася Азорина. – Кажи, чого ти хочеш?

- Нехай Ірена поверне йому офісний центр і гроші, щоб він купив новий будинок. І щоб власник орендованої квартири його не прибив. Будь ласка!

Азорина погодилась.

А наступного дня до Оксани знову приїхала Традиція.

- Оксано, я люблю цей дім, я тут виросла, тому я не можу прийняти тебе з дорогою душею, - говорила вона нервово. – Я ненавиділа твою матір і тебе, вважала, що вони відвертають від мене увагу батька. Так воно й було. Я робила все можливе, щоб вони розлучились, і не тільки я! А ти все одно повернулася.

Але я вирішила це прийняти. Не хочу твоєї загибелі. Я росла в розкошах, а ти в злиднях. У мене прекрасний новий дім і все, що мені треба, є. У тебе нема нічого, за великим рахунком. Вчора я їхала попередити тебе про те, що задумав брат. Я цих намірів не розділяю. Виявилось, ти все знаєш.

- А далі що?

- Любиш Петра? – Традиція запитала несподівано прямо. – Хочу його собі.

- Забирай! – різко сказала Оксана. – Але я такого і тобі не побажає. Матимеш купу проблем, комплексів, в любові і щастя не буде. Я вже пробувала.

- Дозволь і мені.

- Розрулиш його проблеми, допоможеш піднятися?

- Оксано, я побачила його і зрозуміла – хочу його для себе, - повторила Традиція. – Так не буває, знаю. Це маячня якась. Але ніхто ще не викликав у мене таких почуттів.

- Розважайся. Тільки не прибий його. Він мені дорогий як пам’ять, - розсміялася Оксана.

Їй було це нелегко. І не байдуже. Але вона знала – на тому полі нічого не виросте. Досить їй його засівати. Нехай Традиція спробує.