Глава 33. Демона викликали?

Третій вечір підряд Оксана і Азорина розважалися, сидячи в маєтку і спостерігаючи, як Петро напивається, потім повзає по підлозі, малює зірку, гукає Фатума і плаче. Азорина вміла відчути людину навіть на величезній відстані і вивести зображення того, що вона робить, на великий екран. «В тобі вмонтована прихована камера, що супердалеко бачить», - жартувала Оксана. Нещасна пика Петра маячила на пласкому екрані. Демониці не забули прихопити горішки, чіпси і пиво, а іншим разом – попкорн і колу. «Іноді можна. Таке не кожного дня побачиш», - зупинила Азорина порив Оксани замінити їхню їжу на листя салату і огірки. Хоча огірочки просто з грядки вони теж прихопили. 

Це видовище було краще за кіно. Петро перемазався фарбою, місця і тісній квартирці вже не було. Пензлик випадав з його рук. На третій вечір Петро притягнув різнокольорову крейду і невміло виводив криві загогулини.

- Як думаєш, що скаже власник квартири? Вижене його? – припустила Азорина. – Чи здасть у божевільню?

- Навіть не знаю, - засумнівалася Оксана. – От скажи, чому орендатори завжди гидять? Гаднічають, так краще суть передається. Стріляють пробками від шампанського в стелю і пробивають штучне покриття, крадуть обігрівачі, обклеюють стіни картинками, забивають цвяхи, де заманеться, ламають обладнання. Скільки всього Петро вже зіпсував у цій квартирі, так ще й підлогу доведеться фарбувати після нього.  Так от я далі про орендаторів – вони збирають натовпи неадекватних маргіналів, привозять їх, чи просто запрошують, ошалілий натовп свариться, б»ється, втрачає свідомість, але й це ще не найгірше!

- Та ладно! Що може бути гірше? – не повірила Азорина.

- Уяви, я це знаю! Дуже скоро всім тим, кого зібрали орендатори, хочеться до туалету, і вони роблять свої справи майже там, де стоять! Не тільки чоловіки, жінки теж! Найбільш соромливі рвуться в сусідні офіси, і беруть штурмом туалет! Частина моєї нерухомості у житлових будинках, надивившись на те все, сусіди пробували влаштовувати мені громадянську війну. Хочу я подивитись, як власник прийде забирати у Петра квартплату.

Потоцький підвивав:

- Фатуме, прийди! Хто-небудь, прийди!

Він був такий смішний і жалюгідний, що Оксана і Азорина знову залилися сміхом.

І тут кімната квартири, де був Петро, наповнилась чорним димом.

- Спалив чайник? – висловила здогад Оксана.

- Притягнув димову шашку? – внесла версію Азорина.

Але це був не чайник і не шашка, і не пил з пилососа. Посеред кімнати вперся Звичай, біглий братик.

- Нікчемний смертний, ти кликав і я прибув! – виголосив він.

З переляку Петро впав на підлогу і остаточно перемазався фарбою і крейдою.

- Бракує тільки пуху і пір’я, - пирснула Оксана. Та за мить їм стало не до сміху.

- Ти перебуваєш на дні цього світу, але я можу допомогти тобі, - продовжував Звичай. – Піднесу тебе на висоти. Але ти маєш дещо зробити для мене.

- Ти не Фатум, - видавив з себе Петро. Він сильно зблід. – Чого ти хочеш? Мою душу? Кров? Забирай душу, навіщо вона мені!

У твоїй душі лише жадоба грошей, - гидливо скривився Звичай. - Навіщо вона мені. Я майбутній князь пекла, всі душі скоро будуть моїми. Ти повинен послужити мені.

- Як?

- До твого падіння причетна твоя коханка Оксана. Вбий її. І світ знову буде твоїм. Депутатом станеш. І не обласної ради, а Верховної.

- Дуриш мене, - зітхнув Петро. – Поки триває воєнний стан, виборів не буде.