Глава 25. Демонське щастя

- Оксано, ми всі тут знаємо, що ти не байдужа до них трьох – Петра, Випадка і Фатума, - скривилася Азорина. – Ми демони і ми відчуваємо найменший порух сили. Я ніколи не погоджуся на те, щоб Фатум мав стосунки і зі мною, і з тобою. Знаю, що ти теж ненавидиш це і ніколи не схвалиш. Але ти була готова приховати свої почуття від Випадку.

- Я цим не пишаюсь, - зізналася Оксана.

- Для балансу запросимо сюди ще й Петра, - клацнула пальцями Азорина. Посеред кімнати раптом гепнувся переляканий Петро. Сивий, лице в зморшках, мішки під очима. – Зараз він не розуміє де він і що з ним, думає, що спить, - заспокоїла княгиня пекла. – Може, досить його карати? Простиш його?

- Ні, - заперечила Оксана. – Тільки не це! Хай страждає, мучиться і кається! У бідності! Хай ніхто йому не дає! А як тільки якась нова жінка йому сподобається, нехай вона відчуває до нього сильну огиду!

- Не заперечую, - Азорина знов клацнула пальцями, і Петро щезнув з кімнати. – Фатуме, що скажеш? Що ти думаєш?

- Я радий, що ми з Випадком нарешті порозумілися. Я хочу спокою для демонського світу. Я готовий промовити з тобою клятви, якщо ти цього хочеш.

- Бо від цього залежить демонське щастя, бла-бла-бла, - скривилася Азорина. – Ми не повинні робити те, чого чекають інші. Тільки якщо є наше відчайдушне бажання. На межі божевілля. Оскільки ми тут всі нормальні і дах нікому не зриває, пропоную залишити все, як є. Наших сил вистачить, щоб протистояти будь-якій загрозі. Оксано, ти маєш більше дізнатися про свої можливості і використовувати їх. Що ти про себе знаєш?

- Я можу відчувати настрій кожного з вас. Іноді бачу картинки, ніби збоку, хто чим займається. Відчуваю всіх, хто в маєтку, їх бажання. Навіть межі своєї землі якимось чином відчуваю, - перерахувала Оксана. – Можу зробити боляче. Наслати проклін.

- І як ти цим користуєшся?

- Регулярно перевіряю, як там Малюк. Якщо він сумує, дзвоню йому. Якось наслала проклін на вчителя, щоб не ображав.

Азорина розсміялася:

- Він син Асмодея! Малюк дасть собі раду.

- Все-таки він ще потребує і підтримки, і розради. А хотіла б, щоб він іноді приїздив, - зізналася Оксана.

- І це все? Спілкуєшся з Малюком і не йдеш далі?

- Я покладаюся на силу Випадка. Не буває такого, щоб він мені у чомусь відмовив. Хіба що з персоналом іноді застосовую силу. Щоб краще ними керувати. І коли перевіряю справи у земному світі. Трапляються бажаючі запустити лапу в чужі гроші.

- Ти можеш більше. Прислухайся до себе і зрозумієш, - зітхнула Азорина. –Зараз твоя сила спить. Може, це й на краще.