Глава 24. Більше не вороги

Коли темрява розсіялась, Оксана побачила, що Випадок і Фатум скрутили Звичая і міцно тримають. Бомба вже не в нього, вампіри переміщають її в залізну, очевидно, свинцеву скриню і виносять геть. Загін Звичая, з яким він проник до маєтку, затримали і роззброїли. Військо, що стояло неподалік, швидко дізналося про поразку свого командувача. Цьому немало сприяло те, що Випадок подбав про загін захисту, здатний зупинити навіть сильне військо. Він не хотів воювати, але не забув жодної навички. Атака Звичая ганебно провалилася. Його відпровадили у підвал, де він ще так недавно знущався з рабів Там же розмістили і демонів з його загону. Без комфорту, але що ж робити, самі нарвалися.

Втім, Оксана розпорядилася принести канапок та млинців і їм. І строго звеліла нікого не бити.

Гості, на диво, не розбіглися. А що тут дивного, вони були демони і бачили за сотні років і не таке.

- Азорино, ми ж не відмовимось від салютів? – запитала Оксана, дуже сподіваючись, що не відмовляться.

- Ні в якому разі, - вигукнула княгиня пекла, вона вже згорнула свої чорні крила і виглядала навіть спокійною. – Ходімо!

Вони вийшли з маєтку на двір, просторий як площа невеликого містечка. І коли небо засяяло тисячами зірочок, Оксана притулилась до Випадку і подумала, який він все-таки класний! Як з ним надійно! Її серце переповнювали радість і вдячність. Побачила, як Фатум обійняв Азорину. Так і має бути. Все нормально. А цю темну хвилю, що підіймається з глибин душі, вона приборкає.

Після салютів, після того, як гості роз’їхались, вони четверо сіли в просторій гарно облаштованій кімнаті, що служила кабінетом старому демону. Тепер тут вела справи Оксана. На видне місце вона поставила свій найбільший скарб – фото мами і батька, які тримались за руки. Поруч з ними стояла крихітна дівчинка, вона сама. Оксана нічого не пам»ятала про той день, коли був зроблений знімок. Але, коли знайшла його, її життя наче наповнилось новим змістом. Вона більше не почувалася непотрібною і небажаною в усіх існуючих світах. Сповнилась відчуттям, що достойна любові і навіть подвигів на її честь.

Фатум і Випадок сіли поруч на дивані. Азорина зайняла чільне місце у кріслі за столом. Оксана стояла посеред кімнати. Вона відчувала, що має почати розмову. Сказала рішуче:

- Ви всі чули, що говорив той гад. Про мене і Фатума. Так от – це неправда. Азорино, ти була свідком того, що я обрала Випадка. Я знов обираю його і так буде завжди. Я готова сказати демонські клятви з ним.

- Легше, дівчинко, - гаркнув Випадок. – Ти ще не спитала моєї згоди.

- Щоб перемогти Звичая, ви мали забути про ворожнечу і об»єднати свої сили, - задумалась Азорина. – Невже ви це зробили?

- Сам дивуюся, - розсміявся Фатум. – Але так, ми більше не вороги.

- Про плани Звичая я дізнався від слуг. Він підкуповував їх, шантажував. А їм подобаються нові порядки, які запровадила ти, Оксано. Я вислухав і наказав підігрувати Звичаю, - пояснював Випадок. – Не хотів проливати кров демонів. Тому їх пропустили аж сюди. Знав і про бомбу, тому подбав про свинцеву скриню.  Вампіри невразливі до радіації, вони про неї подбають. Побудують десь на своїх землях невелику АЕС. Можливо.

Коли я дізнався про плани Звичая, думав, кому довіритись. Адже треба було швидко зібрати військовий загін. Звернувся до Фатума. Ми порадились, чи треба відміняти бал.

- І вирішили, що місцеві демони мають зацінити роботу твоїх майстрів суші, - продовжив Фатум. – Я прислав військових. Приїхав, все роздивився. Побачив, з яким ентузіазмом ти готуєшся, - звернувся до Оксани. – Випадок мене з вампами познайомив, ми так класно посиділи.

- Мені він нічого не сказав, - запевнила Азорина. – Бал вийшов грандіозний. І радість, і переляк, і салюти. Його ще довго обговорюватимуть. Можливо, назвуть подією сезону.

Оксана трохи розгубилася. Так он чого приїздив Фатум, відчувала ж, що не просто так, її побачити! А вона тут спічі виголошує.

- А як Звичай не боявся радіації? – натомість перепитала Оксана.

- Він був у рукавицях зі свинцевими накладками. На тілі були свинцеві пластини, - пояснив Фатум. – Його сила величезна. Він би поглинув і нейтралізував радіацію, якби відчув загрозу собі.

- У маєтку небезпечно? Будемо евакуюватися? – вточнила Оксана.

- Нема потреби. Ми теж можемо нейтралізувати будь-які речовини, - підморгнув їй Випадок.