Глава 17. Запрошення до танцю

Азорина казала правду. Оксані пора було зізнатися, що їй смертельно набрид  Петро, а Випадок її влаштовував, але.... Але повстання і війна…

- Азорино, я багато читала у фентезі, що у кожного демона є призначена йому пара і з іншою жінкою він не буде щасливий. Це так? Я пара Випадку?

- Так пишуть, щоб чоловіки менше гуляли, - відмахнулась демониця. – Ми вибираємо самі. Того, хто підходить. Без кого не можемо жити.

- Як мій батько міг бути в стосунках з мамою, якщо був на той час зв»язаний демонською клятвою з іншою?

- Він був вищим демоном, рівним за силою і походженням князям пекла. Що могла зробити його дружина? Ні вона, ні син, ні дочка не могли суперечити, - зітхнула Азорина. – У нашій ситуації все інакше. Я відчуваю, що серце Фатуму не належить мені повністю. Він зі мною, бо ненавидить старі порядки і криваві правила Асмодея.

- А якщо ти помиляєшся?

- Тоді ми врятовані, - посміхнулася Азорина. – Але ти й сама знаєш, що я права. Нас чекають випробування. Раджу тобі більше дізнатися про твою силу і навчитись застосовувати її. Не для порятунку солдатів. Щоб насилати біль і страждання. Інакше ми повною мірою відчуємо їх самі.

- Ти дуже могутня. Я тебе люблю і підтримаю в будь-якій ситуації. Ти чудова і така єдина, а якщо хтось цього не розуміє, то він не вартий, щоб через нього перейматися, - щиро сказала Оксана.

Вони повернулися в пекельний світ. В маєтку до Оксани підійшов управитель Дементій.

- Пані ремонт майже завершено. Принаймні, велика зала вже цілком готова до прийому гостей. Чи ви такої ж думки? – запитав він.

- Після того, як ми повісили люстру за 25 тисяч євро? Сподіваюся, гості оцінять. Але спершу я хотіла запросити княгиню пекла з її супутником.

- Пані, кожен демонський маєток раз на рік влаштовує бал. Десять високорідних родин, десять балів. У кожному маєтку по черзі. Невдах і маргіналів не запрошують, - урочисто оповідав Дементій. - Два бали вже відбулося, на черзі ми.

- О, а чому я не отримувала запрошень? І взагалі нічого про це не чула?

- Перші бали відбулися, коли ви ще не отримали спадок, - делікатно висловився управитель.

- Але ж ми в жалобі?

- Уже ні.

Оксана замислилась. Познайомитись з сусідами, показати себе – можливо, час настав? І якщо завтра пожежі, війна і повстання, треба жити сьогодні, щоб були приємні спогади.  Серце забилося: «Можливо, я побачу його…» Думати далі вона собі заборонила.

- Найпростіший спосіб розоритися – давати бали. Але, мабуть, і найприємніший. Давайте готуватися. І розсилати запрошення, - сказала управителю.

Випадок поставився до цієї ідеї з захватом:

- Давно ми не танцювали!

Він підхопив Оксану на руки і закружляв:

- Ти будеш найгарнішою на балу!

- А ти вдягнеш форму? Ніколи не бачила тебе у генеральській формі.

- Краще я все зніму. Спочатку з тебе. Потім з себе, - Випадок знову підхопив Оксану і поніс у спальню. У його гарячих обіймах вона забула про все на світі, аж до ранку.