Глава 11. Підступи і гнобителі

Покоївка хотіла тікати, але Оксана віддала їй наказ стояти на місці. Не словами – своєю силою.

- Тепер час кликати управителя, - відзначила подумки і відправила йому наказ прийти. Дуже скоро старший над слугами прочинив двері, в руках він тримав товсту книгу.

- Пане Дементій, - звернулась до нього Оксана. – Мені здається, чи дівчина хотіла мене вбити?

Показала пропалений поділ сукні. Молода демониця зблідла, дрижала.

- Давайте допитаємо її, - запропонував управитель. – Я викличу помічників.

- Не треба, самі впораємось, - відмахнулась Оксана. Вона відчувала силу, здатну розшматувати і цю нікчемну дівчину, і управителя Дементія. – Кажи, нещасна, хто дав тобі вибуховий суп? Чи сама вирішила повеселитися?

Оксана ляснула дівчину по щоці. Відчула під рукою м'яку шкіру. Миттю пошкодувала, це було неприємно. Більше вона покоївку не битиме.

Та розридалася:

- Пані! Він мене примусив! Пригрозив зачинити в підвалі навічно!

- Кажи, хто, інакше я сам зачиню тебе в підвалі, - суворо пообіцяв управитель. – Ти всіх нас ганьбиш і підставляєш. Пані страшна в гніві, а уяви, що буде, коли повернеться її чоловік, генерал Випадок. Він всіх нас підсмажить на повільному вогні. Не буде розбиратися, хто винен, хто не винен. А я на повільний вогонь через тебе, скотиняку таку, не хочу!

- Син старого хазяїна. Звичай. Це він приніс мені отруту і загадав нагодувати нею Оксану, - дівчина ридала і тремтіла. – Він зачиняв мене в підвалі, приковував ланцюгами, бив і пхав свого …уя, куди хотів! Пригрозив, що там мене і залишить!

- Веди нас у підвал, - наказала Оксана. – Покажеш, де він це з тобою робив.

Втрьох підійшли до ліфту. Спустилися вниз. Дівчина навіть не намагалася тікати. Розуміла, що це означає швидку розправу. Ось і підвал. Оксана впізнала кімнату, де її обхопили іржаві ланцюги. Так он які розваги полюбляє братик. Знову відчула чужий біль, неспокій, аж голова заболіла. Отруйниця-невдаха підтвердила:

- Тут. Він робив це зі мною тут.

- Це твоя кров на стіні?

- Моя. Він не тільки мене катував, інших дівчат теж, - затрусилась демониця. – В інших камерах є нещасні створіння!

- Дементію, в тебе є ключі від камер? Ти знав?... – запитала Оксана.

- Вхід сюди був заборонений навіть мені! Тільки Звичай розпоряджався, - сказав управитель.

- Як думаєш, відкриємо камери? – посміхнулася Оксана. – Вистачить сили замки позривати?

І вона рішуче пішла по вузькому темному коридору. Там було ще десять камер. Десять! У восьми камерах вони знайшли дівчат зі слідами катувань,  у двох були хлопці, виснажені молоді демони.

- Чи є в цьому світі медицина і служба правопорядку? – запитала Дементія.

- А як же, пані. Вони всюди є. І пекельна преса.

- Викликай усіх. В'язнів у лікарню, поліція хай зафіксує, що тут утримувались раби,  а журналісти хай напишуть репортаж про події. Пекельна спільнота має знати, що тут творилося.