Першим до тіла в труні схилився Звичай. За ним Традиція. Вони цілували покійного в чоло. Оксана підійшла наостанок. Старий-престарий демон, голова на білій подушці, на червоних подушечках пекельні ордени, очі заплющені, руки складені. Вдягнутий у чорний строгий костюм. А туфлі лакові. У труні були чорні квіти.
Оксана не плакала. Вона не відчувала ні глибокої скорботи, ні радості. Наче заморозило. Надто все несподівано. Тепер вона дізнається, ким був її батько, як він жив. Але навіщо їй це? Усі надії в серці давно вистигли. Були черстві як хліб, спечений місяць тому.
Глянула у труну і відійшла, не поцілувала на прощання. Кришку закрили, тіло винесли.
- Його поховають у сімейному склепі, - пояснила Азорина, вона підійшла до Оксани і стала поряд.
- Ти не попередила мене і не порадилась, - сумно сказала Оксана.
- Я зробила це навмисне, - не сперечалася Азорина. – Ти б відмовилась навідріз. І від прощання, і від родичів, і від спадку. І бути тут. А я хочу, щоб ти усвідомила, хто ти. Який високий твій статус у цих світах. І щоб отримала те, що належить тобі по праву. Проявила демонську сутність. Скоро ти зрозумієш.
- Звичай і Традиція мене зненавидять, - прошепотіла Оксана.
- Подумаєш. Проти моєї волі вони не підуть. Але так, будь обережна. Що там у тебе з Випадком? Ви щасливі?
- Ідеальних стосунків не буває, - зітхнула Оксана. І запропонувала:
- Пройдемось цим замком? А то мені самій щось не хочеться.
- Так, - погодилась Азорина. – Ох, забула – ти маєш переночувати тут. Ходімо пошукаємо підходящу кімнату.
- А прислуга є?
- Я всіх розпустила. Завтра вранці вони прийдуть знову, і ти найматимеш їх на роботу. Залишиш тих, хто сподобається. Інших виженеш.
Оксана і Азорина пройшлись по маєтку. Фатум їх супроводжував. Він був мовчазний, суворий. Дуже скоро знайшли ряд затишних спалень. Одну з них Оксана вибрала для себе.
- Азорино, невже я маю залишитись тут одна? Чому? – запитала Оксана.
- Так треба.
Азорина і Фатум пішли до виходу. Брат і сестра зникли ще раніше. Вони явно не хотіли ні бачити Оксану, ні говорити з нею. Тільки кидали люті погляди.
Що ж, вона не пропаде. Спадок, хто б міг подумати! Оксана пригадала, як знімала крихітну кімнатку і мріяла про своє житло. З часом вона заробила власну квартиру. І не тільки. Але про такий маєток не знала і не мріяла!
Зайшла до вибраної спальні. Прилягла на ліжко, вкрилася ковдрою. Холодно. Але ніч вона якось перебуде. І жахливу труну винесли. Сон не йшов, було тривожно. Раптом ліжко почало провалюватись, і Оксана полетіла кудись униз. Навіть крикнути не встигла, як опинилась у підвалі. Її охопили іржаві ланцюги і притиснули до стіни.
Тут було значно холодніше, ніж нагорі.