Глава 2. Тіні в раю

Випадок зупинився:

- Вампірела? Це ти до чого? Знову згадуєш Петра і його жінку? Що він приділяв увагу і витрачав гроші на кого завгодно, тільки не на тебе? Сумуєш за ним?

- Ні, - запротестувала Оксана. – Так чогось злюся. Може, зовсім трішечки сумую. Краплиночку.Тих, кого не існує, можна представляти як завгодно, в суд вампіри не подадуть, і жодних політичних чи расових проблем не виникає. Так що вампи благополучно прогодували не одну родину сценаристів, режисерів, акторів, костюмерів.

- Як це не існує, - перебив Випадок, - у одному з наших світів вони є. Я сказав тобі спочатку, коли ми вперше зустрілися, що світів усього два, земний і пекельний, але ти швидко дізналася, що їх значно більше. Основних два, а то малі світи, і от у деяких є вампи. Хочеш, познайомлю?

- Ще чого! Не треба! – Оксана притулилася до демона. – Я чисто теоретично. Думаю, фільм "Крути 2018" мав би значно більший касовий збір, якби Муравйов виявився злим вампіром, а сотник Аверкій Гончаренко - хорошим вампіром, який приборкав спрагу. Тобто, відмовився від людської крові. Або щоб він був демоном. Так, краще демоном, високим, білявим, зеленооким, як ти. Знімав же Бекмамбетов про Лінкольна з топором.

- Ага, я тобі подобаюсь все-таки, - зрадів Випадок.

Швидко темніло. До річки підійшов гурт чоловіків. Один з них наблизився. Він був блідий, а коли привітався, Оксана побачила ікла. «Вампір? От розговорилась, на свою голову!».

Випадок відвів його трохи далі, потім повернувся до Оксани:

- Хлопці кличуть по сто грам. Ти не проти, якщо я схожу?

- Сто грам чого? Куди? Хто вони?

- Ти вже здогадалась. Вампіри. Оселились неподалік. Вони хильнуть крові зі спиртом, а я демонського пива. Ти з нами?

- Щось не хочеться. Я краще додому.

- Дійдеш сама?

Оксана не зраділа такій пропозиції, але просити не стала:

- Тут недалеко. Що може статися.

Повернулась і пішла, а Випадок заспішив до вампірів, і вони всі швидко розчинились у сутінках.

- Ну от. Теж мені, демон, - розізлилась Оксана. – Прийде п»яний і буде чіплятися. Нащо мені таке щастя.

Вона впевнено крокувала стежкою. Додому залишалося з десяток кроків, коли перед Оксаною раптом виникла темна постать. Демон у чорному.

- Пані, - сказав він. – Ваш батько помер. Прошу піти зі мною.