Кожній тварі по парі

Світило сліпуче літнє сонце, яке заливало все довкола. На звичайній вуличній лаві у дворі сиділа стареча худорлява постять зі щуплими плечима. Навпроти сонця, ще й зі спини, стареньку було важко розгледіти, але те, що це була саме вона, було видно по зав’язаній хустині.

Вона повільно встала і пішла собі кудись далі. Марк підійшов до лави і побачив старий товстелезний зошит на дев’яносто аркушів. Він пішов за старенькою, щоб повідомити про забуту річ, але коли вона обернулася, то хлопець завмер на місці. Тією старою була Євгенія Сергіївна. Вона мило посміхнулася і добродушно сказала:

-         Не хвилюйся, все так, як і повинно бути... Поглянь. – її кістлявий палець показав позаду Марка на лаву.

А там уже сидів білявий хлопчик років семи. Він намагався прочитати писані літери в зошиті, насупивши світлі брови. Цим хлопчиком був Коня.

Марк здригнувся і розплющив очі, щоб побачити перед собою суцільну темряву. Це була ніч. А він лежав на своєму ліжку і намагався «переварити» побачений сон.

-         Не спиться? – запитало мале кошеня з-під ліжка.

-         Ви, коти, також не спите вночі? А вдень полюбляєте спати.

-         Не завжди...

-         Я десь чув, що люди третину свого життя сплять, а ви, навпаки, лише третину бадьорі. Це правда?

-         Правда-неправда, яка різниця? Краще скажи, що тобі снилося? – запитало кошеня, а Марк коротко виклав усе сновидіння.

Буся мовчала, а ось Муся заговорила з нічної темряви:

-         Це багато що пояснює...

-         То Коню відьма знала вже давно?

-         Сни не завжди показують стовідсоткову правду, але те, що вона взяла його під свою опіку, то є правда. – промурчала Муся.

-         Ми не зможемо врятувати Матвія? – запитав Марк про те над чим думав усі канікули. А Буся пронявчала своє:

-         І Оленку!?

-         Може, піти до пані Тетяни? – запропонував Марк, а Муся заперечливо зашипіла:

-         Ти – темний, вона – твій ворог!

-         Так, але ж я нікому не роблю шкоди.

-         Краще б ти знайшов якогось п’яницю і закинув йому хворобу того хлопчика і, заодно, тієї дівчинки.

-         І той п’яниця помре? – сумно запитав Марк.

-         Той що? Його смерть не принесе нікому болю.

-         Я... Не хочу цього робити... – невпевнено сказав Марк, щось йому підказувало, що не варто цього робити, якийсь богобоязний страх сидів у його нутрі, а інше єство шепотіло: «насрати на тих бомжів! Вони самі собі життя зіпсували і іншим заважають. Хіба твій друзяка в дванадцять років повинен помирати, а якась мерзота житиме!?» Марк довго вагався, бажаючи смерті незнайомому йому бомжеві, п’яниці чи наркоману, а тоді сказав: - Повинен бути ще якийсь варіант!

-         Можливо... – муркотливо сказала Муся.

-         Ти щось знаєш? – запитав Марк.

-         Серед святих були чаклуни, які перейшли на світлий бік та виганяли бісів. Тобі варто навчитися захищатися, бо так і вбитися недовго... комусь із нас.

-         А як? Я знаю лише, як проклинати і тому подібне... – згадав зламану руку Макса Марк.

-         Згадай про дохлу ворону, що твоя мама розповідала.

-         То ж вона лише дулю показала? – здивувався Марк.

-         Вірно... А ще мак освячений, святе розп’яття, свята вода, ладан і тому подібне.

-         А мені не стане погано від святої вони чи маку? – запитав Марк.

-         Ти на святвечір хрестився і хрестик носиш, то хіба тобі буде погано?

-         Але ж у церкві мені було зле?

-         Бо всі молилися про захист і Божу благодать для себе і своїх рідних, а твоя темна сила всередині тебе бісилася, то й погано тобі було.

-         Але ж я ношу хрестика і мені все добре. Лише кілька разів їх губив, хрестиків.

-         Він стримує зло, що в тобі, щоб над тобою гору не взяло. А раніше хрестики губив, бо баба Люба тобі трохи робила.

-         А що вона мені робила?

-         Різні дрібниці, але нічого хорошого...

-         Навіть, монахиня була відьмою... – згадав Марк свою пращурку.

-         Так...

-         А що за угода була між першою відьмою і чортом? – запитав Марк.

-         Це знають лише вони двоє. – відповіла Муся. – Запитай у них.

-         З чортом зустрічатися, то можна й посивіти. А відьмину могилу вже й не знайти за сотню років. Я ж – сьоме покоління.

-         Ти надто всього боїшся. Ти зовсім книг не читаєш?

-         Ти про що?

-         Та ось візьми Вакулу з Гоголя. Цей хлопець також був сином відьми і чортів зовсім не боявся.

-         А що можна чорта у мішок упіймати?

-         Якщо знати «як».

Марк відразу уявив себе неймовірним силачем, який гамселить малого чорта і тягає того за хвоста. Муся хмикнула, ніби, читаючи його думки. Дитяча фантазія її забавляла. Вона стрибнула хлопцеві на ліжко і продовжила:

-         Ти можеш спіймати чорта, але треба знати якого саме.

-         То спіймаємо одного і скажемо, щоб привів до потрібного нам. – наївно запропонував Марк.

-         Щоб він зміг знайти потрібного чорта, то треба знати хоча б ім’я твоєї пращурки. – сказала кицька, а Марк не думаючи відповів:

-         Лукерія.

-         Дивовижно! Не даремно сьоме покоління унікальне! – захоплено сказала Муся. – Що ж... Скоро світанок, тому пішли швидше. – зістрибнув з ліжка кішка.

-         Куди?

-         Чортів ловити. – відповіла Марселіна, перетворюючись на високу жінку в балахоні.

Вона чекала, коли хлопець нарешті встане з ліжка і почне одягатися. Коли ж Марк нарешті був готовий до нічної прогулянки, то вона взяла його під руку і потягла кудись у темряву.

Не було зрозуміло де вони знаходяться, але жінка не припиняла іти вперед і тягнути його за собою, хоч і нічого не було видно. Під ногами зарипів сніг, а вітер неприємно холодив обличчя.

-         Де ми? Я нічого не бачу... Треба буде прийти вдень чи, коли буде видний місяць. Та й мішка із собою ми не взяли. – повідомив хлопець.