Борг

Зима повністю увійшла в свої володіння, не перестаючи кидати пухнастий сніг, і, даруючи передчуття майбутніх свят. Скоро мав прийти святий Миколай, але Марк вже був достатньо дорослим, щоб знати, що подарунки під подушку кладуть батьки.

-         Беатриссо, а святий Миколай існує? – запитав хлопець, сидячи за писемним столом у своїй кімнаті. Він робив домашнє завдання з алгебри, але трохи втомився, тому відволікався на усілякі дрібниці. Ось згадав про свято, тому вирішив запитати зовсім непотрібні для себе питання.

-         Мур-р-р... – потерлося мале руде кошеня в ногу господарю. – Звісно існує! Мур-р-р...

-         Як? Подарунки під подушку тато клав того року! – вигукнув хлопець.

-         Вам людям тільки й подавай матеріальне! – фиркнула Буся. – Подарунки різними бувають.

-         А він тобі щось дарував?

-         Мені?

-         Так, ти ж іще маленька, а він дітям дарує подарунки.

-         Не тільки дітям... Просто, дорослі перестали до нього звертатися. А мене того року ще не було... Я в липні народилася. – засумувало кошеня.

-         То звернися до нього цього року?

-         Думаєш?

-         Так. А що будеш у нього просити?

-         Не скажу, це особисте.

-         Шкода. А я не знаю, що просити, якщо матеріальне він не приносить?

-         Щастя, удачу. Ти ж у нас азартний хлопець? – муркало кошеня. Здавалося, ніби вона сміється.

-         Ні! – згадав про свою поразку в картковій грі. – А що ще можна?

-         Щоб легше думалося і вчилося. Або здоров’я міцного, чи, щоб менше недругів було.

-         Ні, у мене недругів немає. Я товариський.

-         Ось в цьому я не впевнена. Тобі хтось поробив на навчання.

-         Як?

-         «Як-як?» Ти – темний чаклун. Уважно подивися на себе в дзеркало, а не умився і пішов.

Розмову перервав стукіт в двері.

-         Марку, дай мені свою флешку? – просив тато, зайшовши до кімнати.

-         Мені Коля ще не віддав.

-         Як? Ти ж йому місяць тому позичав?

-         А я знову йому її позичив. – збрехав Марк, а всередині нього трохи, але збільшилася, темрява.

-         Точно? Може, він не хоче віддавати? Мені з ним поговорити чи з його батьками.

-         Ні, він поверне.

-         Ну, дивись. Флешки не безкоштовно в магазині роздають. На новий рік, як подарунок отримаєш нову.

-         Я ж просив чоловічі парфуми «BroStyle»!

-         Будеш зі своїм природнім ароматом. – сказав тато, підморгнувши, та вийшов із кімнати.

-         Навіщо, ти йому збрехав, що Коля знову в тебе позичив? – заплигнула своєму господарю на коліна Буся.

-         Так, даремно. Він мені все одно не повірив.

-         Вона не це має на увазі. – вилізла з-під ліжка чорна кішка.

-         А, що?

-         Ти ж хотів бути добрим? І збрехав? – запитала Буся.

-         Так. Але ж нічого поганого не сталося?

-         Це ти так думаєш. З кожною брехнею твоя душа темнішатиме. Це, як азарт, що перетворився в лудоманію. Варто перетворити це в звичку і будеш хронічним брехуном. – пронявкала Муся і підійшла до тіні свого господаря.

-         Але Коля не хоче повертати флешку. А, якщо мої батьки почнуть з ним розбиратися, то мене не зрозуміють однокласники і обізвуть «ябідою».

-         Краще поговори з ним ще раз. – порадила Муся.

-         Я з ним сотні разів говорив. Він завжди забуває принести.

-         І крім нього є ще Кононенко Марк, що взяв у тебе книжку. – нагадала Дуся.

-         Ой, та енциклопедія! – відмахнувся Марк. – Нехай має, якщо так хоче.

-         Я б так не сказала! – промуркотіла Муся і стрибнула у тінь господаря, яку до того уважно розглядала. Вона миттєво зникла щойно її лапки торкнулися темряви.

-         Я також! Твої батьки її тобі купували! Якби ти сам заробив ці гроші, то більше цінував би її. – сказала Дуся і вийшла з кімнати, наче вона образилася за безвідповідальне ставлення до грошей.

Марк лишився на одинці зі своїм домашнім завданням. Математичний приклад зовсім не виходило розв'язати. Тому Марк роздумував, що краще попросити в святого Миколая: розуму, щоб легше навчатися і не витрачати дорогоцінний час; чи, щоб усі речі, які він позичив повернулися назад до нього.

Згадавши скільки всього за все життя Марк дав, а йому не повернули, він уявив, що його кімната стала б завалена різними речами. Дещо, звісно, стало йому геть непотрібним. Наприклад, атлас з географії за шостий клас. Може, проблеми з боржниками також зникнуть з часом? Але з флешкою таке не пройде...

Тим часом за вікном ходив справжній святий Миколай і, з посмішкою під своїми вусами, слухав думки хлопця.

Він почухав свою сиву бороду і вирішив самостійно зробити вибір за Матвія. Святий Миколай дмухнув у вікно і маленька сніжинка пролетіла повз скло прямісінько в лоб хлопцеві. Марк зробив вираз обличчя, ніби до нього раптово прийшла геніальна ідея і з поспіхом почав писати розв'язок домашнього завдання в зошиті.

Святий Миколай задоволено кивнув головою і пішов до наступного вікна, через яке було видно велику залу з диваном і телевізором. Там лежало на килимі маленьке руде кошеня. Воно заметушилося і закружляло на місці, після чого побігло до вікна і стрибнуло на підвіконня.

-         Ну-ну! Ти мене відчула?

-         Так, - промуркотіла Буся.

-         Ти – хороша киця, турбуєшся про свого господаря. Я йому подарував трохи кмітливості та логіки, але у нього крадуть розум і ти про це знаєш.

-         Так, знаю. Але я не в силі це виправити.

-         Зрозуміло... Тепер щодо твого бажання... Ти хочеш, щоб тебе любили?

-         Так! – нявкнуло кошеня.

-         Я не маю влади над чужими почуттями, але можу стовідсотково сказати тобі, що тебе люблять.

-         А хто?

-         Мама і тато твого господаря, твій господар і Дуся з Мусею. Всі, хто живе разом з тобою.