Розділ 92

Анна вдивлялася в очі Алекса, намагаючись розгадати його справжні почуття. Він був таким серйозним, але в той же час турботливим і ніжним. Його рука обережно стискала її пальці, наче він боявся її відпустити.

— Алекс… Ти справді радий? — її голос був тихий, майже нерішучий.

Алекс подивився на неї, а потім м’яко усміхнувся.

— Я не просто радий, Анно. Я… навіть не знаю, як описати це почуття. Звичайно, я хвилююся. Це величезна відповідальність. Але я хочу цього. Хочу бути поряд з тобою, хочу підтримувати тебе і нашу дитину.

Очі Анни наповнилися сльозами. Вона навіть не знала, чому плаче — від щастя, страху чи просто через гормони.

— Я теж хочу цього… Просто це так несподівано, — вона тихо засміялася, витираючи сльози.

Алекс провів пальцем по її щоці.

— Усе буде добре. Ми з тобою сильні. І я не дозволю, щоб тобі було важко.

Анна кивнула, відчуваючи, як її охоплює тепло його слів.

У цей момент у двері постукали.

— Можна? — почувся голос лікаря Макара Олеговича.

— Так, заходьте, — відповіла Анна, швидко витираючи очі.

Лікар увійшов, оглянув її поглядом і запитав:

— Як ви себе почуваєте? Нудота не турбує?

— Вже краще, — кивнула Анна.

— Добре. Завтра зранку ми випишемо вас додому, але вам потрібно багато відпочивати. Ніяких стресів, перевтоми, нервів. І, звісно, правильне харчування, — лікар глянув на Алекса. — Ваша задача — стежити за цим.

— Я все зрозумів, — серйозно відповів Алекс.

— Тоді до завтра. Відпочивайте, — лікар усміхнувся і вийшов.

Анна повернулася до Алекса, який не відводив від неї погляду.

— Домашня їжа… — задумливо промовив він. — Якщо завтра тебе виписують, я приготую тобі щось особливе.

Анна усміхнулася.

— Ти будеш готувати?

— Так, а що? Не віриш у мої кулінарні здібності? — він удавано образився.

Алекс схопив її за руку й нахилився ближче.

— Ну все, тепер я маю довести тобі, що вмію готувати. Завтра чекай на справжній кулінарний шедевр.

Анна кивнула, відчуваючи, як з неї спадає напруга.

— Головне, щоб не довелося знову їхати в лікарню після твоєї їжі, — пожартувала вона.

— От побачиш! — впевнено сказав Алекс.

Він ще раз погладив її руку і сів ближче.

— А тепер спи, люба. Завтра буде важливий день.

Анна заплющила очі, відчуваючи, як його рука ніжно стискає її пальці. Вперше за цей день вона відчула повний спокій.