Розділ 48

Анна сиділа в машині поруч з Алексом, відчуваючи його погляд, який не відривався від неї. Вона намагалася зосередитись на своїх думках, але його присутність, його близькість і навіть запах його парфумів були настільки домінуючими, що вона не могла думати ні про що інше.

— "Як ти себе почуваєш?" — запитав Алекс, його голос був м'яким, але з якоюсь прихованою напругою.

Анна подивилася на нього, відчуваючи його турботу, яка її одночасно захоплювала і лякала. Вона знала, що з ним її життя вже не буде таким, яким воно було до цього. І хоча вона була готова до змін, все одно серце шалено калатало.

— "Можу витримати," — відповіла вона, намагаючись бути впевненішою, ніж насправді. — "А ти?"

Алекс посміхнувся, його рука мимоволі знайшла її пальці, стискаючи їх.

— "Я все витримаю, коли ти поруч."

Їхні погляди зустрілися, і Анна відчула, як її груди стискаються від емоцій. Вона не могла зрозуміти, чому він так до неї ставиться, чому так тримається, як тримає її в своїх руках — все було настільки інтенсивно, що інколи здавалося, ніби вона тоне у його світі.

Але в цьому світі було місце для неї. І це було все, що важило.

— "Алекс, я… ми з тобою не так просто, правда?" — тихо сказала вона, неначе випускаючи з себе всі почуття, які довго тримала всередині.

Алекс повернувся до неї, злегка нахиливши голову. Його вираз був серйозним, але в очах було щось, що змусило її серце розтанути.

— "Я знаю. І я не хочу, щоб це було простим. Тому що ми… ми не просто двоє людей. Ми одне для одного. Я готовий йти до кінця."

Анна відчула, як її тягне до нього. Вона не могла більше чекати, не могла більше заперечувати. Вона наблизилася і поцілувала його, їхні губи зустрілися в гарячому поцілунку, який знову заставив її забути про все навколо.

Алекс відповів на поцілунок, його руки плавно обійняли її, притягуючи до себе, як ніби вони були єдиним цілим. У цьому поцілунку не було слів, лише емоції, які обидва відчували в кожному русі. Це було більше, ніж просто бажання — це було прагнення, це була необхідність.

Після декількох секунд, які здавалися вічністю, вони відсторонилися, все ще тримаючи один одного. Обидва дихали важко.

— "Не хочу, щоб це закінчувалося," — прошепотіла Анна, відчуваючи, як її серце б'ється в ритмі з його.

Алекс нахилився до неї, легенько поцілував її в лоб, а потім усміхнувся.

— "Це тільки початок."

Анна знову подивилася на нього, відчуваючи, як усе її тіло наповнюється теплом. Це був її момент, її нове життя. І в ньому був лише один чоловік, до якого вона відчувала незрозуміле притягування. І цей чоловік був Алекс.

Вони продовжили свою подорож, але цього разу нічого не могло завадити тому, що між ними відбувалося.

Анна відчувала, як її серце розцвітає від тих простих, але таких важливих слів, які сказав Алекс. Вона не могла не посміхатися, хоч і знала, що їхній шлях не буде легким. Вона була готова до всього, аби бути з ним, і разом долати будь-які труднощі.

Вони доїхали до місця, де було заплановано їхнє побачення. Алекс вийшов з машини перший, тримаючи двері для Анни. Вона вийшла, і він негайно взяв її за руку, ніжно стискаючи її пальці. Анна подивилася на нього і відчула, як її серце м'якшає. Це була його рука, яка ставала її силою, його присутність, яка давала відчуття безпеки.

Вони йшли по бульвару, і кожен крок був для них особливим. Нічне місто було їхнім особистим світом, і все, що відбувалося навколо, не мало значення, коли вони були разом. Здавалося, навіть зірки на небі світять тільки для них.

— "А ти коли-небудь думав, що ми опинимося в такій ситуації?" — запитала Анна, трохи повернувшись до нього, але не зупиняючи кроків.

Алекс поглянув на неї з серйозним виразом, але з ніжністю в очах.

— "Я не знав, але я завжди відчував, що наша зустріч буде особливою. Що ми не можемо бути просто ще однією парою. Ми більше."

Анна посміхнулася, розуміючи, що це саме те, що вона теж відчуває, але не могла знайти потрібних слів.

Вони сіли в затишному ресторані, де світло було м'яким, а атмосфера створювала відчуття інтимності. Сервіровка була витончена, але в цій атмосфері для Анни важливіші були не страви, а те, що відбувалося між ними.

Алекс дивився на неї, не відводячи погляду, наче намагався розібрати всі її думки.

— "Я хочу, щоб ти знала, що я не відступлю від того, що ми маємо. Ти для мене більше, ніж просто жінка в моєму житті, ти моя сила."

Анна вдихнула глибше, її серце знову калатало так швидко, що здавалося, воно ось-ось вискочить з грудей.

— "Я боюся... Боюся, що ми занадто різні. Що те, що між нами — це не просто тимчасове."

Алекс нахилився ближче, їхні погляди знову зустрілися. Він лагідно обняв її руку і з усією серйозністю відповів:

— "Не бігай від своїх почуттів, Анно. Ми обоє знаємо, що це справжнє. І я буду тут завжди, щоб довести, що це не просто слова."

Їхні серця билися в унісон. Усі сумніви, що вона мала, розсіялися під впливом його слова і погляду. Вона відчула, як її руки стають теплими від його дотику.

Він обережно підняв її підборіддя, і поцілував її. Це був поцілунок не просто як знак пристрасті, але й як підтвердження того, що між ними була зв'язка, яка не могла розірватися. Вона відчула його в собі, в своїй душі, і це стало тим, чого вона потребувала.

Вони продовжили вечерю, але кожна їхня мить була пронизана емоціями. Вони не говорили багато, але їхні серця говорили за них.

Коли вони вийшли з ресторану, Алекс притягнув її до себе, і вони разом дивилися на місяць.

— "Завжди будеш моєю?" — тихо запитав він.

Анна, зупинившись і подивившись йому в очі, відчула, як її душа наповнюється світлом.

— "Завжди."

Алекс притягнув Анну ще ближче, і цей момент, здається, тривав вічно. Вона відчула його теплоту, його присутність, і зрозуміла, що ніщо більше не має значення, окрім них двох. Вони були єдиними в цьому світі, і нічого не могло це змінити.