Розділ 46

Анна сиділа в класі, чекаючи початку контрольної, коли телефон знову завібрував. Вона швидко відкрила повідомлення.

Алекс: "Мені не подобається, що на тебе хтось дивиться, крім мене, мала. Хто вони?"

Анна ледь стримала усмішку, уявляючи, як він стискає щелепу від ревнощів. Вона нахилилася ближче до телефону і швидко відповіла:

Анна: "О, котику, я навіть не знаю їхніх імен. Вони просто милуються… А я ж не можу їм заборонити?"

Телефон завібрував майже миттєво.

Анна пригубила губи, щоб не розсміятися. Вона любила грати з його емоціями, особливо знаючи, що Алекс усе одно не зможе зараз з’явитися в школі.

Але не пройшло і хвилини, як її подруга Софія нахилилася ближче й прошепотіла:

— "Анно, здається, біля входу твій хлопець."

Анна здригнулася й швидко обернулася до вікна. Там, біля чорного автомобіля, стояв Алекс. Його погляд був темним, а руки схрещені на грудях.

Він приїхав.

Її серце забилося швидше.

— "О, чорт..." – прошепотіла вона, ховаючи телефон.

Це буде цікавий день.

Анна відчула, як у грудях піднімається хвиля адреналіну. Алекс стояв біля машини, не відводячи від неї погляду. Його чітка лінія щелепи була напруженою, а руки все ще схрещені на грудях, наче він стримував себе, щоб не увірватися в школу просто зараз.

— "Ой, Анно, здається, він не в захваті," — хихикнула Софія, кидаючи зацікавлений погляд у вікно.

Анна вдала, що їй байдуже, і взяла ручку в руку, готуючись до контрольної. Але всередині її розпирало хвилювання.

Анна: "У мене контрольна, котику. Потерпи."

Пройшло кілька секунд, і прийшло ще одне повідомлення.

Алекс: "У тебе є п’ять хвилин. Якщо ти не вийдеш, я зайду."

Анна широко відкрила очі. Вона знала, що Алекс не жартує.

— "Софі, прикрий мене перед викладачем," — швидко прошепотіла вона, хапаючи телефон і сумку.

Подруга підняла брови, але кивнула.

Анна швидко вийшла з класу й прямувала до виходу, відчуваючи, як серце гупає в грудях. Алекс стояв біля дверей, його темні очі буквально свердлили її.

— "Що ти тут робиш?" — запитала вона, схрестивши руки на грудях.

Алекс підійшов ближче, його теплий подих торкнувся її обличчя.

— "Я не жартував. Мені не подобається, коли хтось дивиться на тебе так, ніби має шанс."

Анна підняла підборіддя.

— "Але вони ж нічого поганого не зробили."

Його губи криво смикнулися.

— "Це не має значення. Я твій, а ти моя. Я не дозволю, щоб хтось дивився на те, що належить мені."

Його голос був небезпечно низьким, майже загрозливим.

Анна відчула, як її щоки спалахнули. Алекс різко притягнув її ближче, його руки лягли на її талію.

— "Ти знаєш, що я зроблю, якщо ще раз побачу, як хтось на тебе так дивиться?" — прошепотів він біля її вуха.

— "Що?" — ледве вимовила вона, відчуваючи, як серце шалено калатає.

Алекс нахилився ще ближче, їхні губи майже торкнулися одне одного.

— "Заберу тебе прямо зі школи. І повір, мала, ти не зможеш повернутися так швидко."

Анна глибоко вдихнула. Його голос, його дотик — все це змушувало її тремтіти.

— "Ти б не наважився," — прошепотіла вона.

Алекс посміхнувся своєю фірмовою хижою усмішкою.

— "Спробуй мене."

І, не чекаючи її відповіді, він притис її до себе і жадібно поцілував просто перед входом до школи.

Анна м’яко, але впевнено відсторонилася від Алекса, спіймавши його хижий погляд.

— "Почекай до обіду, у мене зараз чотири контрольні підряд," — прошепотіла вона, ловлячи подих після його поцілунку. — "А далі… поїду з тобою."

Алекс звузив очі, його пальці ще тримали її за талію.

— "Ти змушуєш мене чекати, мала?"

Анна хитро усміхнулася.

— "Так, котику. Але ж ти любиш виклики?"

Його губи знову смикнулися в небезпечній усмішці, але він все ж відпустив її.

— "Добре. Я зачекаю," — його голос звучав низько і гаряче, — "Але як тільки дзвінок на обід — ти моя."

Анна кивнула, розвернулася і швидко побігла назад у клас. Її серце все ще шалено калатало. Вона відчувала на собі його погляд навіть через скло вхідних дверей.

Ці контрольні будуть справжнім випробуванням... бо її думки вже далеко від уроків.