Розділ 35

Пару місяців пройшло від того моменту, як Анна почала змінювати своє життя. Вона була сильнішою, впертішою, і вже не та дівчина, яку можна було легко налякати чи підкорити. Але навіть ці нові сили і навички не могли допомогти їй в цю темну ніч.

Анна прокинулася в темному, неприємному приміщенні, яке пахло цвіллю і старими бетонними стінами. Вона намагалась розплющити очі, але не могла. Повітря було важким, а її груди стискало відчуття жаху. Вона сіла, прагнучи зрозуміти, де вона.

Навколо не було ані звуків, ані людей. Проте її серце билося швидше. Вона побачила, що її руки були зв'язані мотузкою, а шия обв'язана чимось грубим і жорстким. Страх охопив її, але вона змусила себе залишатися спокійною.

"Це не може бути реальність. Мені треба вийти з цього", — думала вона, тремтячи від страху.

Вона почала кричати, намагаючись привернути увагу когось із людей, але жодної реакції не було. Відчуття безвиході посилювалося, і в її грудях ще більше здушувалося почуття паніки.

"Хтось… будь ласка… допоможіть!" — кричала вона, але її голос відлунював у порожньому приміщенні, не досягаючи жодної відповіді. Вона зрозуміла, що тут немає нікого, хто б міг їй допомогти.

І ось тоді вона почула телефонний дзвінок. Вона замовкла, і її серце підскочило від страху. Телефон продзвенів, і її руки здригнулися, коли вона почула знайомий голос.

"Алекс, допоможи мені", — прошепотіла вона в темряві.

Але це був не його голос. Це була глуха, холодна постать ворожого голосу. Чоловік, що говорив, звучав так, ніби це був його день, щоб виграти.

"Ти зараз у наших руках, Анно", — мовив він. "Алекс має заплатити за твоє звільнення. В іншому випадку ти ніколи не побачиш світло."

Вона відчула, як її серце замерло. Це були вороги Алекса. Вона не могла повірити, що її життя знову стало частиною цього жорстокого світу, з якого вона намагалася втекти.

"Я не буду сидіти тут і чекати! Я вірю в тебе, Алекс!" — шепотіла вона собі, намагаючись знайти в собі сили.

Тим часом Алекс, якого терміново повідомили про викрадення Анни, відчував холодний страх. Він давно не відчував такої тривоги. Анна була важлива для нього більше, ніж він міг собі дозволити визнати, і думка про те, що вона в небезпеці, змушувала його відчувати себе безсилим.

Він сів на своєму робочому столі, серце калатало, а в голові крутилося одне питання: Що тепер робити?

Тим часом вороги, спостерігаючи за його реакцією, знали, що саме цей момент настане, коли Алекс буде змушений зробити вибір. Заплатити викуп чи ризикувати і втратити її назавжди.

"Ми чекаємо, Алекс. Не змарнуй час", — ще раз сказав голос у трубці, перед тим як вимкнути зв'язок.

Алекс заштовхнув телефон назад у кишеню, і його очі спалахнули злістю. Цей виклик змінив усе. Він знав, що якщо він не втрутиться, якщо не зробить усе можливе, щоб забрати її назад, то втратить все.

"Я прийду за тобою, Анно", — шепотів він, побігши до дверей. У його очах було бажання помсти, рішучість і відчай. Цього разу він не дозволить їй зникнути з його життя.

Тим часом Анна не здавалась. Вона боролася, як могла. Вона чула, як хтось наближається до кімнати, і її серце підскочило. Це був її шанс.

Вороги Алекса ще не знали, з ким мають справу. Але вона була готова. Вона не збиралася стати простою жертвою.

Вони не знають, як сильна я зараз... — думала вона, коли, нарешті, відчула, як двері в її кімнаті відчиняються.