Після вечері Анна сиділа в просторій вітальні, загорнувшись у плед. Було затишно, навіть занадто.
— Залишайся на ніч, — Алекс сказав це так буденно, ніби говорив про погоду.
Анна підняла погляд.
— Чому?
— Пізно. І я не хочу, щоб ти йшла сама.
— Ян би відвіз мене.
Алекс сів поруч і нахилився ближче.
— Ян не я.
Її серце забилося швидше. Вона знала, що повинна щось відповісти, але всі слова застрягли в горлі.
— Залишайся, — повторив Алекс м'яко.
Вона не пручалася.
Їй виділили гостьову кімнату.
Анна довго лежала на ліжку, дивлячись у стелю. Сон не приходив.
Все було тихо, але в цій тиші вона чула свій власний страх, сумніви… і бажання.
Вона хотіла бути поруч із Алексом.
Не вагаючись, вийшла з кімнати й рушила темним коридором.
Він сидів у своєму кабінеті, коли вона постукала.
— Заходь, — його голос був спокійний, але в очах з’явилася іскра здивування.
Анна увійшла й обережно зачинила двері.
— Я не можу заснути, — прошепотіла вона.
Алекс уважно подивився на неї.
— Ти боїшся?
Вона заперечно похитала головою.
— Просто… тут спокійніше.
Він кивнув, ніби розумів усе без слів.
— Хочеш залишитися тут?
Анна не відповіла, але зробила крок уперед.
Алекс піднявся, підійшов ближче.
— Ти впевнена?
Їй не треба було слів. Вона просто подивилася на нього — глибоко, відверто.
А він зрозумів.
Алекс простягнув руку, і Анна взяла її.
Ця ніч змінила все.
#7075 в Любовні романи
#2810 в Сучасний любовний роман
#876 в Фантастика
#183 в Бойова фантастика
Відредаговано: 10.03.2025