Розділ 20

Анна не встигла навіть усвідомити, що відбувається. Все злилося в один хаос: крики, звук пострілів, різкі рухи. Її серце билося в грудях, ніби ось-ось вирветься назовні.

Алекс стріляв холоднокровно, без зайвих емоцій, ніби робив це не вперше. Ян і Мирон теж не вагалися — вони знали, що ставки занадто високі.

Анна відступила назад, намагаючись не заважати, але раптом відчула, як хтось хапає її за руку.

— Не варто було тобі приходити, мала, — голос був низьким, чужим.

Вона різко обернулася і побачила чоловіка, який стискав її зап’ястя. Його темні очі дивилися на неї з хижим блиском.

— Відпусти її, — голос Алекса пролунав так холодно, що навіть у Анни по спині пробігли мурахи.

— О, ти так за неї переживаєш? — чоловік насмішкувато стиснув пальці сильніше, змушуючи її скрикнути.

Але він не встиг зробити більше — Алекс одним рухом приставив пістолет йому до голови.

— Я сказав, відпусти.

Чоловік застиг, а потім розсміявся.

— Ти не стрілятимеш.

— Спробуй перевірити.

Анна відчула, як хватка слабшає. Вона вирвала руку і відскочила назад.

Наступної миті пролунав глухий звук — Алекс ударив чоловіка прикладом зброї по скроні, і той безсило впав на землю.

— Анно, йди до машини! — голос Алекса був різким, але вона не могла змусити себе рухатися.

Її серце калатало, очі наповнилися сльозами.

— Це… це занадто…

Вона бачила кров, чула важке дихання людей навколо, відчувала запах пороху.

Алекс підійшов до неї і міцно взяв за плечі.

— Подивися на мене.

Вона зустрілася з його поглядом. В його очах не було страху — тільки рішучість.

— Це світ, у якому я живу. Світ, у який ти зайшла, коли вирішила залишитися поруч.

Вона тремтіла, її губи ледь помітно здригалися.

— Я не знаю, чи зможу…

Алекс притягнув її до себе.

— Я не відпущу тебе.

Її сльози нарешті вирвалися назовні.

— Але що, якщо одного разу ти не повернешся?

Він провів пальцями по її щоці, витираючи сльози.

— Я завжди повертатимуся до тебе.

Їхні губи зустрілися в поцілунку — глибокому, майже відчайдушному. Він був переповнений болем, страхом, пристрастю… і обіцянкою.

Вона знала: цей поцілунок міг бути їхнім останнім. Але зараз нічого більше не мало значення.

Світ навколо був небезпечним, але у цьому моменті вона відчувала тільки його.

І, можливо, це було єдине, що мало значення.