Розділ 10

Анна стояла перед дзеркалом, вдивляючись у своє відображення.

Чорна сукня облягала її фігуру, а плавний перехід у темно-червоний колір на подолі надавав їй особливого шарму. Вона виглядала зовсім не так, як зазвичай. Дорослішою. Спокусливішою.

"Навіщо я погодилася?" – промайнуло в її голові.

Алекс сам сказав їй про вечірку. Його слова звучали більше як наказ, ніж прохання:

"Анно, у мене вечірка. Одягни чорну сукню з червоним. Добре?"

І вона, чомусь, навіть не сперечалася.

Коли вона спустилася вниз, Ян і Мирон уже чекали на неї біля машини.

— Вау, Анно, ти… — Ян присвиснув, оцінюючи її поглядом.

— Закрий рот, — тихо буркнув Мирон і відчинив двері авто. — Алекс уже чекає.

Її серце прискорилося.

Коли вони прибули, музика в маєтку Алекса гриміла на повну. Усюди були люди — його люди. Впливові, небезпечні, ті, кого вона ще не знала.

Але коли вона побачила Алекса…

Він стояв біля бару в чорній сорочці з розстебнутими верхніми ґудзиками. Його погляд ковзнув по ній, затримавшись на кілька секунд.

Він зробив кілька кроків їй назустріч, і музика навколо ніби стихла.

— Ти прийшла.

Вона ковтнула.

— Ти ж сам сказав.

Алекс усміхнувся.

— І ти послухалася.

— Не думай, що це звичка, — буркнула вона.

Він засміявся, але в його очах з’явився хижий блиск.

— Ти виглядаєш… прекрасно.

Її щоки спалахнули, але вона намагалася не показувати цього.

— Просто скажи, що від мене потрібно.

Алекс схилив голову.

— Потанцюй зі мною.

Її очі розширилися.

— Що?..

— Потанцюй зі мною, Анно.

І, не чекаючи відповіді, він взяв її за руку й потягнув на танцмайданчик.

У той момент вона зрозуміла, що втягнута в гру, з якої не буде виходу.