Глава 24. Повідомлення

Я вирішив не сидіти вдома.

Це здавалося найгіршим варіантом — залишитися наодинці з думками. Тому я просто одягнув куртку і вийшов на вулицю, ніби нічого не сталося.

Повітря було свіже, люди йшли у своїх справах, машини проїжджали повз. Звичайний день.

Все виглядало нормально.

Я теж намагався виглядати нормально.

Зайшов у кав’ярню, замовив каву. Сів за столик біля вікна. Взяв телефон, відкрив новини — ту ж саму статтю.

І знову ці імена.

Майкл. Джонатан.

Я швидко заблокував екран, ніби хтось міг побачити, що я читаю.

— Ваша кава, — сказав бариста.

Я кивнув і взяв стакан. Рука трохи тремтіла.

«Заспокойся», — подумав я. — «Ти просто накручуєш себе».

Я зробив ковток. Гаряче.

Нормально.

Все нормально.

Я подивився у вікно. Люди проходили повз, сміялися, говорили по телефону. Ніхто не звертав на мене уваги.

І це мало заспокоїти.

Але не заспокоювало.

Бо якщо це не випадковість…

То той, хто це зробив, може бути десь поруч.

Я мимоволі оглянувся. За сусіднім столиком сиділа пара. Біля дверей стояв якийсь чоловік. Нічого підозрілого.

Але тепер підозрілим здавалося все.

Я зробив ще один ковток і поставив стакан на стіл.

Телефон завібрував.

Я здригнувся.

Повідомлення. Невідомий номер.

Я дивився на екран кілька секунд, не наважуючись відкрити.

Потім все ж натиснув.

«Ми не закінчили.»

У грудях різко похололо.

Я підняв очі і знову подивився навколо.

Люди були ті ж самі. Кав’ярня — та ж сама.

Але тепер усе виглядало інакше.

Я більше не був тут просто відвідувачем.

Я був мішенню.

Я різко встав, залишивши каву на столі.

Це вже не просто страх.

Це не просто здогадки.

Хтось знає, хто я.

І цей хтось уже поруч.

Я дістав телефон і ще раз подивився на повідомлення.

В голові крутилася лише одна думка:

Треба йти в поліцію.

Інакше я наступний.