Глава 23. Наступний

Я відкрив статтю випадково. Просто гортав новини, як завжди.

Спочатку навіть не звернув уваги. Але потім очі зачепилися за імена.

Майкл Тернер.

Джонатан Маршалл.

Я завмер.

Перечитав ще раз. Повільніше.

Ні. Це не помилка. Це вони.

Я відклав телефон, але через секунду знову взяв у руки. Наче якщо перевірю ще раз — щось зміниться. Але ні.

Вони мертві.

Обидва.

Я встав і пройшовся по кімнаті.

— Та це просто збіг… — пробурмотів собі під ніс.

Але сам розумів, що це не так.

Двоє з трьох.

Я зупинився.

У голові почало складатися щось дуже просте і дуже погане.

Якщо двоє вже…

Значить…

Я стиснув щелепу і подивився у вікно. На вулиці все як завжди: люди, машини, нічого особливого.

Тільки мені вже не було нормально.

Я знову відкрив статтю і дочитав до кінця. Стара справа. Те, що сталося 25 років тому.

Я думав, що це все давно закінчилось.

Що про це забули.

Що ніхто вже не згадає.

Але, схоже, хтось пам’ятає.

І цей хтось уже почав діяти.

Я провів рукою по обличчю. Руки трохи тремтіли.

Що робити?

Іти в поліцію? І що сказати?

«Привіт, я боюсь, бо колись уникнув покарання»?

Смішно.

Я нервово всміхнувся, але від цього стало тільки гірше.

Втекти?

Куди?

І головне — від кого?

Я озирнувся. Квартира як квартира. Тиша.

Але тепер ця тиша тиснула.

Я підійшов до дверей і перевірив замок. Закрито.

Потім ще раз.

І ще раз.

Наче це могло щось змінити.

Я відійшов на крок назад і завмер.

В голові крутилась одна думка:

Я наступний.